А що обрали б ви?
Іноді здається, що волонтерство або програми за обміном за кордоном – це щось неможливе і коштує мільйони. Чи хотіли б ви зруйнувати подібні стереотипи і перевернути своє життя на всі 360 градусів? Мабуть, так, і дізнатися більше про це вам допоможе фрішниця з Києва Олександра Клесовець, яка була однією з учасниць програми Erasmus+ в Іспанії.
Коли ти вперше дізналася про волонтерство та його витоки?
Вперше про волонтерство я дізналася на початку війни на Сході України. Тоді мені було лише 11 років, і в школі часто вчителі пропонували створювати різні малюнки, які потім надсилалися на Схід до воїнів АТО. Це і був мій перший досвід волонтерства.
Що саме підштовхнуло тебе спробувати себе у таких проектах як Erasmus+?
Я навіть не знала, що бувають короткострокові програми Erasmus+. Якось Женя Поляков з ФРІ Київ мені скинув посилання на телеграм-канал “Лови момент”, і саме в ньому я побачила багато різних можливостей, і вирішила: “Чому б і ні?”. Це сталося дуже спонтанно: я збирала гроші собі на новий смартфон, а все так повернулося, що я купила собі квитки до Іспанії.
Чи було страшно самій летіти в іншу країну?
Летіти було не страшно, а трохи хвилююче. Це був перший досвід, адже я ніколи до цього не була за кордоном, але по прильоту в Іспанію боялася за свою англійську і було трохи лячно заговорити з кимось, навіть щоб купити щось перекусити.
Якою була реакція батьків на твою участь у програмі?
Мама не сварила, ба навіть в деякій мірі підтримала. Вона ніяк не намагалася відмовити, і навіть, коли я прийшла й сказала їй, що купила вже квитки, то вона просто сказала: “Ну добре”.
Як відбувалася сама програма і чим саме ви займалися?
Програма була присвячена ідентичності людей, а саме тому, як ідентифікувати себе, навчитися не вішати “ярлики” на інших людей та як ідентичність впливає на роботу. Було дуже багато різних сесій, рефлексій та тімбілдінгів, чому саме і завдячуємо організаторам. Також були різні цікаві вправи, як визначити основні моменти ідентичності, найважливіші з них і визначити що з цього найголовніше. Спочатку всі були трохи скуті, але потім “законектилися” і почали дружно спілкуватися.
Чи виникали якісь труднощі під час програми? Що сподобалося, а що ні?
Труднощів переважно не виникало. Сподобалося все, а саме люди та зв’язок з ними, рефлексії. Дуже круті були організатори програми, які завжди підтримували учасників, а також брали до уваги їх прохання та зауваження.
Чим займалася у вільний час від програми?
Переважно гуляла Валенсією або Аліканте. Я взагалі приїхала на декілька днів раніше. У перший день, я була сама, а на наступний вже зустрілася з Антоном та Олею, які були зі мною по програмі. Пам’ятаю день, коли не було інтернету, я просто блукала вулицями й намагалася хоч десь його спіймати. Але було надзвичайно круто.
Чи складно було знайти спільну мову з іншими учасниками та місцевими жителями?
Як тільки прилетіла в Іспанію, то я боялася щось навіть сказати своєю англійською. Іспанці дуже швидко говорять, і через це їх дуже складно іноді зрозуміти. Уже під час самої програми було більш менш комфортно з учасниками спілкуватися, тому за англійську боятися не варто.
Чи не жалкуєш, що взяла участь у цій програмі?
Ні, ні в якому разі. Мені дуже сподобалося і я б хотіла неодмінно туди повернутися. Після проєкту я повернулася наповненою енергією та сил, у той час як до цього я приїхала дуже втомленою морально.
Як гадаєш, чи варто нашій сучасній молоді брати участь у подібних заходах?
Звичайно, що так! Я завжди думала, що Erasmus+ є тільки довгостроковим і для бюджетників з різних престижних вузів, але коли Женя познайомив мене з “Лови момент”, я дуже захотіла себе спробувати в цьому. Це дуже круто, особливо для поширення обізнаності, міжкультурної діяльності, руйнування різних стереотипів та просто щоб дізнатися багато чого нового та цікавого, тому неодмінно всім варто спробувати!
Які поради дала б майбутнім учасникам Erasmus+?
Не боятися, а пробувати та подаватися, шукати можливості, писати мотиваційки та не засмучуватись якщо вам телефонують і кажуть, що не пройшли, адже за декілька місяців можуть подзвонити й повідомити, що ви можете їхати. Якась дівчинка відмовилася, і мені зателефонували з пропозицією взяти участь у програмі, тож терпіння теж важливе. Не варто боятися за свій рівень англійської. Бажано запитати в учасників, які вже брали участь у таких програмах що потрібно брати з собою.
Ніколи не здавайтеся і все неодмінно вийде! Break a leg!
Спілкувалася Анастасія Штупун