Волонтерство в Польщі під час війни: історія Юлі з ФРІ Одеса

Share

Ми продовжуємо розповідати дивовижні історії фрішників й фрішниць, що не покладають рук у непрості для країни часи. Сьогодні — історія Юлі з одеського осередку, яка волонтерить та допомагає у Польщі.

«Так склались життєві обставини, що мені довелось покинути країну. В сестри немовлятко, якому 3 місяці й у країні з дитиною було небезпечно залишатись, тому ми поїхали до Польщі.

Батькам було дуже боляче, коли я говорила, що хочу до України, тому я залишилась тут. Якби була в Україні, то 100% займалася б волонтерством.

Якщо чесно, то спочатку в мене був «синдром провини вцілілого», а вже після нелегкого перетину кордону я вирішила, що хочу допомагати людям тут.

Я попросила маму поїхати зі мною на вокзал. Там багато волонтерів і я сказала, що також хочу допомагати. Поляки були дуже раді, бо був брак українськомовних або тих, що знають українську. Тут зазвичай волонтерять всі по змінах, а мені дозволили приходити, коли хочу й іти також, коли бажаю. Чому такі привілеї? Бо в перший день волонтерства я змогла скоординувати багато українців і дуже організовано це робила. Чого не знала — запитувала в поляків і пояснювала нашим українцям. Не всі поляки це можуть, бо більшість тільки розмовляє польською.

Досить часто мені дають бейдж перекладача (польською — Tłumacz), бо виконую ті ж самі обов’язки. Співпрацюю з військовими, коли їм щось потрібно донести до українців, а вони не можуть через мовний бар’єр. Іноді виконую обов’язок психолога, бо була HR-ом 3 роки, а зараз працюю в школі вчителем».

Саме ця історія, показує нам як бути людяними, поважати свій народ, та що в таких ситуаціях варто використовувати всі свої вміння, бо всі вони можуть бути зараз корисними.

Тож нумо допомагати країні, використовуючи навички, що вдаються вам найкраще!