«Обирай головою» з Юлією Глушко: ЗНО, професія та студентські роки

Share

— Якою ти була у шкільні роки?

— Я присвячувала дуже багато часу навчанню, постійно їздила на олімпіади, МАНи, конкурси регіонального та національного рівня. В якийсь момент зрозуміла, що спілкуватися з учителями мені набагато цікавіше, ніж з однолітками. Організовувала різні культурні заходи в школі.

— Як вдалося пережити непростий період ЗНО: як тривав процес підготовки, які предмети складала, які результати отримала?

— «Синдром відмінниці» дався в знаки… Я рік інтенсивно готувалася до ЗНО, мені було важливо зануритися у кожну деталь. Розробила власну структуру підготовки. Обираючи предмети, я опиралася на те, що в мене добре виходило, але при цьому уявлення не мала про майбутню спеціальність. У результаті, складала 4 предмети: українську мову (195), математику (179), біологію (196) та хімію (192).

— Як ти вважаєш, краще вступати одразу чи варто скористатися практикою GAP YEAR?

— Я вважаю, це індивідуальне питання і стосується, в першу чергу, розуміння себе та свого майбутнього. Якщо людина чітко усвідомлює ким хоче бути, і що робити в житті, то варто дотримуватись цього шляху. Але особисто я до останнього не могла визначитися, і при цьому відчувала психологічний тиск. Усі навколо вимагали від мене чіткої відповіді, якої я ще не мала. Можливо було б краще взяти паузу, розібратись в собі та розставити пріоритети.

— На які фактори звертала увагу, коли обирала університет та спеціальність?

— Насправді, я до останнього не могла визначитися зі спеціальністю: в дитинстві мріяла про журналістику, предмети ідеально підходили під медичний, в школі обожнювала хімію, серцем відчувала, що хочу працювати з людьми, а розум просто розривався від постійних порад батьків та вчителів.

Для мене було головним вступити на бюджет і у велике місто. Я почала раціонально все прораховувати, у мене навіть був списаний зошит з моєю ймовірністю вступити у той чи інший університет. Я читала дуже багато відгуків про різні навчальні заклади, слідкувала за рейтингами. Але зараз розумію: щоб дізнатися про університет з середини потрібно спілкуватися з людьми, які там навчаються, і співвідносити з внутрішніми цінностями та орієнтирами.

Врешті-решт, в день подачі заявок, я вирішила поставити першим пріоритетом факультет психології в КНУ ім. Шевченка, причому далі в мене були біотехнології, хімія та харчові технології. Але ще ні разу не пошкодувала про свій миттєвий вибір.

— Розкажи про процес підготовки до вступу: як організовувала процес переїзду? як відбувся період адаптації?

— Я дууууже хвилювалася, щоб мені дали місце в гуртожитку, і коли я отримала хорошу звістку, то просто не тямила себе від щастя. Тоді переді мною постало питання: «А що з собою взагалі брати?» І ми з мамою вирішили брати все… Було весело при переїзді!

Я одразу закохалася в свою кімнату, за збігом долі у мене була прекрасна сусідка Юля. Оскільки я все життя мріяла пожити в гуртожитку, я була морально готова до всіх можливих випробувань. Я навіть ненароком називаю гуртожиток своїм «ДОМОМ» в розмовах :)

— Що ти вважаєш головними перевагами та недоліками своєї професії?

— Переваги: це дуже гнучка професія, яка тільки починає розвиватися в Україні і має велике майбутнє, оскільки людиноорієнтована і не замінеться комп’ютерними алгоритмами. Навчаючись на факультеті психології, я не можу точно сказати, що буду саме практикуючим психологом чи психотерапевтом. Є ще багато ніш в яких можна окремо розвиватися, наприклад HR чи коучинг. Здобуті знання можна використовувати і в інших професіях.

Я часто чую, що на психологію йдуть в надії вирішувати якісь свої внутрішні дилеми та особистісні проблеми. Але це не так, ми вчимося допомагати іншим.

Недоліки: по-перше, дуже велика конкуренція на ринку праці. По-друге, щоб вистояти у цій конкуренції, потрібно постійно вчитись. Якщо ви хочете бути практикуючим психологом, не достатньо просто мати диплом, потрібно ще пройти не мало курсів окремої психологічної школи, і обов’язково курс власної психотерапії. А це все дуже не дешеві речі. І по-третє, робота з людьми не може обійтися без вигорання, треба бути готовим до емоційних складнощів.

— Чи забезпечує університет студентів додатковими можливостями навчання: стажуваннями, закордонними обмінами тощо?

— Так! В КНУ ім. Шевченка, майже на кожному факультеті діють окремі програми. На моєму – програма обміну Erasmus до Фінляндії, зі стажуваннями трішки складніше. Але у жодному разі не варто сподіватися, що університет на блюдці принесе всі можливості. Потрібно самому бути в курсі подій та витрачати час на пошуки.

— Як вдається поєднувати навчання та громадську діяльність? Чи замінила тобі неформальна освіта формальну?

— Я не одразу почала займатися громадською діяльністю, і перший рік в університеті я фактично вчилася. Тоді емоційне вигорання і екзистенційний вакуум були моїми постійними друзями. Але з приходом у ФРІ, як би банально це не звучало, життя наповнилось барвами. Хоча іноді ти й недосипаєш, але від громадської діяльності я отримую заряд та енергію для навчання та всього іншого. Головне робити те, що тобі дійсно подобається. Тому для мене це ідеальне поєднання, неформальна освіта гармонійно доповнила формальну.

— Що тебе надихає в роботі?

— Люди, на яких хочеться рівнятися і результат.

— Які поради ти дала б собі у 17 років?

— Зараз я повністю змінила своє відношення до вищої освіти. Це дещо більше, ніж просто отримати спеціальність, це школа життя, де розвивається критичне мислення, вміння відстоювати свою думку (а іноді і боротися за свої слова на семінарах) та висловлюватися науково. Це час для того, щоб все пробувати, і якщо треба, то брати і змінювати свою професію. Все у наших руках.

І собі у свої 17 я б порадила бути більш рішучою і не боятися ризикувати, якщо так підказує серце.