«Обирай головою» з Олею Бойко: ЗНО, професія та студентські роки

Share

— Якою ти була у шкільні роки?

— У шкільні роки я була сильною, енергійною, прагнула до знань, завжди брала участь у різних конкурсах та олімпіадах. Я змінила багато навчальних закладів: школа, ліцей, коледж. Тобто шкільних років у мене майже й не було, але тоді я обожнювала свій клас та все, що мене оточувало.

— Як минуло ЗНО та процес підготовки до нього? Які предмети складала, і які результати отримала? 

— Я навчалася у коледжі й не планувала складати іспити того року, бо тоді була дванадцятирічна система. Але, коли її скасували, вирішила вступати до університету. Це було несподіваним кроком, все вирішувалося дуже швидко, і до ЗНО я майже не готувалася. Звичайно, я була ознайомлена з різними форматами завдань. Проте мені пощастило знати ті предмети, які складала: українську мову та літературу, біологію та хімію, тому залишалося лише систематизувати знання. 

— На що звертала увагу, коли обирала університет та спеціальність? 

— У мене не було багато варіантів. Ми планували переїзд у Крим, тому подавала документи у декількох містах. Я робила ставки на інші університети, але несподівано цей регіон став відкриттям для мене. 

При виборі університету я звертала увагу на абітурієнтів, склад Приймальної комісії, на сам університет та все, що його оточувало. Насправді, він дійсно припав мені до душі. Тому, коли я отримала результати зі вступом на бюджетне місце, я була неймовірно щаслива, не спала всю ніч і дуже тішилася цьому досягненню. 

— Розкажи про підготовку до вступу: як організовувала переїзд? Як минув період адаптації? 

— Цей період не був для мене тяжким. Все було новим і я цим захоплювалася: університетом, домом (бо я переїхала разом з родиною), навколишнім середовищем. Але мені доводилося вставати майже вдосвіта, бо жила у передмісті, і довго їхати. Тому спочатку було важко, але класно. Бо все, що відбувається в житті — незабутнє: перший університет, перше кохання, перша співбесіда — ці речі дійсно важливі. І головне — робити так, як ти це відчуваєш. Для мене це до сих пір має дуже велике значення.

— Що ти вважаєш головними перевагами та недоліками своєї професії? 

— Перевага — це можливість допомагати людям різної вікової категорії, статку, ступені ризику для здоров’я. Недоліками є застаріле обладнання лікарень в Україні та методи розв’язання проблем зі здоров’ям нашого населення. Я думаю, нам ще є чому вчитися та чого прагнути. Але найвагоміший недолік — невиправданість очікувань. Іноді лікарі роблять неймовірні кроки для того, щоб врятувати життя людини. Попри це, їхня професія не цінується та не оплачується тим чином, якого дійсно варта. 

— Чи є в університеті для студентів додаткові можливості навчання: стажування, закордонні обміни тощо? 

— Такі можливості є. Наприклад, поїздка в Польщу та інші країни на стажування або практику. Але це незалежні програми, які не забезпечує університет. 

— Як вдається поєднувати навчання та громадську діяльність? 

— Я поєднувала це протягом 3-х років. Це було класно та незабутньо. Вже на 3 курсі зрозуміла, що мені досить некомфортно в цій сфері, а ФРІ допомогла прокачатися в іншому, отримати додаткові знання та навички. Якщо тобі щось не подобається, або ти незручно себе почуваєш, завжди є багато варіантів та шансів. Краще постійно пробувати та шукати себе, ніж опускати руки.

— Що тебе надихає в роботі? 

— В роботі мене надихає все, що залежить від людей та настрою. Якщо ти бачиш, що є зворотній зв’язок і люди тебе чують, це означає, що є розуміння. Мені здається, взаєморозуміння — це найважливіше, бо тоді робота йде в кайф, відповідно виконується якісно та гарно оплачується. 

— Які поради ти дала б собі у 17 років? 

— Я порадила би бути більш терплячою та сильною морально. Бо тоді, у медичному коледжі на курсі медсестер, навчалися 30 дівчат, і було доволі складно знайти з усіма спільну мову.