«Обирай головою» з Олею Круглій: ЗНО, професія та студентські роки

Share

1 серпня у цьогорічних випускників асоціюється з початком вступної компанії. У новій рубриці “Обирай головою” фрішники згадають, як вони складали ЗНО, на що звертали увагу при виборі спеціальності та ЗВО і як вдалося адаптуватися до умов студентського життя.

Перше інтерв’ю для нової рубрики ми взяли в Ольги Круглій — Голови Комунікаційної служби ВМГО. Цікаво, чи працює Оля за спеціальністю?

Якою ти була в шкільні роки?

— В шкільні роки я була активною, брала участь в олімпіадах та конкурсах, була ведучою на різних заходах,  згодом мене обрали прем’єр-міністром учнівського самоврядування. Я любила багато говорити, писала статті для районної газети. Саме тому я вирішила пов’язати своє життя з публічною професією та обрала журналістику.

Як вдалося пережити непростий період ЗНО: як тривав процес підготовки, які предмети складала, які результати отримала?

— Насправді, було важко, але оскільки я добре навчалась усі роки, то в 11 класі довелося лише все повторити та систематизувати — робити тести, набиваючи руку. Почавши влітку перед 11 класом, я готувалася з репетиторами, тому що самостійно було важко себе організувати. Складала 3 іспити: українську мову та літературу — 194 бали, історію України — 196, англійська — 170.

Як ти вважаєш, краще вступати одразу чи варто скористатися практикою GAP YEAR?

— Я вважаю, що все залежить від людини. Наприклад, я жила в маленькому місті та не знала, що існують такі можливості. Якби я сказала своїм батькам, що у мене є бажання витратити рік після школи на пошуки себе, вони навряд чи зрозуміли б. Але я вважаю, що це дуже гарна альтернатива для сьогоденних випускників, яке має великий спектр можливостей, але вона не всім підходить.

На які фактори звертала увагу, коли обирала університет та спеціальність?

— Найважливішими факторами вибору були: місто — Київ, бюджет, факультет журналістики.

— Розкажи про процес підготовки до вступу: які документи потрібні, як організовувала процес переїзду, як відбувся період адаптації?

— Для вступу я подавала сертифікат ЗНО, атестат, паспорт та фотографії. Але в кожного університету є свої особливості.

Я переїхала до Києва з маленького міста, одразу заселилася до гуртожитку, де жила перший рік, і не зовсім вміла готувати їсти, але поступово опановувала основи кулінарії. Я зустріла  дуже багато людей з усіх куточків України з різними характерами, тому мені було насправді важко.Але я швидко знайшла з усіма спільну мову і адаптувалась.

Я прагнула вступити до КНУ ім. Шевченка, але при складанні ЗНО мені не вистачило декількох балів. Тому за третім пріоритетом я вступила на бюджет в Київський національний університет культури та мистецтв. Цей університет має сумнівну репутацію, що дуже сильно мене обурювало та гнітило. Але за 3 роки я зрозуміла, що саме мій університет, а точніше кафедра дає мені потрібний рівень практичної бази і хороших молодих викладачів.

Що ти вважаєш головними перевагами та недоліками своєї професії?

— Я вступила на журналістику і хочу пов’язати з цим своє життя. Переваги: можливість бути всебічно розвиненим, спілкуватися з різними людьми, щоразу дізнаватися щось нове, певним чином впливати на процеси в країні, допомагати людям змінюватися. Тобто це доволі широка професія. Недоліки: ця професія трохи знецінена, тому що люди часто забувають про основні принципи журналістики, обираючи славу чи гроші. Вони байдужі до людських моральних засад, тому у суспільства інколи є стереотипи щодо цієї професії. Також інколи вона може бути небезпечною.

Хто з представників професії є для тебе прикладом? 

Не скажу, що це приклад, але мені імпонують Яніна Соколова, Вахтанг Кіпіані, Роман Вінтонів більш відомий, як Майкл Щур, інколи Віталій Портников.

Крім цього часто спостерігаю за журналістикою в регіонах і деякі успішні медіа проєкти є для мене також прикладом.

Чи забезпечує університет студентів додатковими можливостями навчання: стажуваннями, закордонними обмінами тощо?

— Наскільки я знаю, в університетах є така опція, але я цим ніколи не цікавилася, бо одразу вступила до ФРІ та вже знала, де шукати можливості.

Як вдається поєднувати навчання та громадську діяльність? Чи замінила тобі неформальна освіта формальну?

— Насправді, все, що ти робиш просто має тобі подобатися і тоді все буде органічно. Звичайно, ніхто не скасовував тайм-менеджмент, інколи треба жертвувати своїм життям, інколи здоров’ям, аби все встигати. Але, якщо ти розумієш, для чого це робиш і куди воно тебе приведе, ти будеш все встигати та робити із задоволенням.

Ми маємо розуміти, що формальна та неформальна освіта — це різні речі. Я не можу сказати, що навчання в університеті мені нічого не дало. Оскільки я навчаюся на практичному факультеті, де ми постійно щось пишемо, знімаємо, створюємо якісь проєкти, це цікаво і я багато чому навчилась. Але неформальна освіта відкриває більше можливостей: ти краще можеш реалізуватися, дізнаватися про тренди, бо часто університетська освіта не встигає за трендами: потрібно вчити дуже багато теорії, яка, на жаль, вже застаріла. Тому формальна та неформальна освіта в комплексі дали мені багато.

Що тебе надихає?

— Результат: коли я бачу внесок та вплив своєї праці; люди, які створюють ініціативи, та зміни.

Які поради ти дала б собі у 17 років?

— Я порадила б собі не боятися і не думати про те, що скажуть інші: брати участь в кастингах та стажуваннях, постійно заявляти про себе, як особистість. Не думати, що ти чимось гірша, але вміти віднайти свою особливість та індивідуальність. Чим раніше ти усвідомиш свою цінність, тим швидше ти зможеш чогось досягти. А ще не думати, що успіх має звалитися на голову “тут і зараз”, не чекати на “швидкі результати” та не страждати від того, що їх немає. Досягнення певного успіху, великого результату, вимагає систематичної праці.