«Обирай головою» з Олею Ожогіною: ЗНО, професія та студентські роки

Share

— Якою ти була у шкільні роки?

— Товариською, активною. Дуже подобалось навчатися і взагалі пізнавати все нове. Займалася спортом, це мені дуже багато дало і загартувало морально.

— Як вдалося пережити непростий період ЗНО: як тривав процес підготовки, які предмети складала, які результати отримала?

— Перед початком підготовки я ознайомилась з вимогами і повністю взяла відповідальність за результат на себе, адже розуміла, що це важливіше, аніж бал атестату. Тому інколи могла робити не те, що казали в школі, а те, що вважала необхідним. Українську склала на 193, математику на 183 і англійську на 182.

— Як ти вважаєш, краще вступати одразу чи варто скористатися практикою GAP YEAR?

— Підготовка до ЗНО, навчання, участь в інших проєктах дуже виснажує. Тому зараз я думаю, що краще дати собі рік відпочинку, щоб краще зрозуміти свій стан і те, чим насправді хочеш займатися. Головне, цей рік не припиняти розвиватися і не втратити бажання вчитися.

— На які фактори звертала увагу, коли обирала університет та спеціальність?

— Хотіла вступити на спеціальність, якою я не змогла б оволодіти сама жодним чином, і для якої немає жодних курсів. Щоб це було щось дуже складне і цікаве. Тому я вирішила стати авіадиспетчером і розібратися в літаках.

— Розкажи про процес підготовки до вступу: як організовувала процес переїзду? як відбувся період адаптації?

— Я була дуже рада почати жити в новому місті, було цікаво повністю взяти на себе відповідальність за своє життя. На жаль, було дуже складно жити в гуртожитку. Краще попросити батьків поїхати разом, аби вони допомогли облаштуватись, тому що це непросто. Також рекомендую подивитись фото гуртожитку ще до вступу.

— Чому ти обрала заочне навчання?

— Я одразу вирішила, що вступлю в Києві, тому що мені хотілося трохи більше свободи і якихось цікавих речей. До того ж, спеціальність, на яку я вступала, викладають саме в Києві.
Після відрахування із НАУ я зрозуміла, що напевно я маю використовувати свій час якось більш продуктивно, аніж постійно бути присутньою в університеті. Це дозволяє поєднувати роботу і навчання.

— Чому вирішила змінити професію? Як цей крок сприйняло твоє оточення?

— Я зрозуміла, що втрачаю щось, не розриваючи свої здібності. Від цього відчувала майже фізичний біль, тому вирішила, що маю залишити неулюблену справу і продовжувати шукати себе.

— Що вважаєш головними недоліками професії авіадиспетчера та головними перевагами журналістики?

— Авіадиспетчер має слідувати інструкціям і мати відмінну увагу. Це все, що потрібно для цієї роботи. Мені б хотілося мати більш інтелектуальну роботу.
Журналіст – це стиль життя. Мені здається, що я можу бути собою справжньою, коли цікавлюсь чимось, критично мислю і креативлю.

— Як вдається поєднувати навчання та громадську діяльність? Чи замінила тобі неформальна освіта формальну?

— Насправді, для мене це різні речі. Тому я не можу сказати, що громадська діяльність замінила мені навчання. Але вона, безперечно, надзвичайно багато дає, адже я маю змогу попрацювати в різних амплуа в процесі пропрацювання ідеї, створенні віжуалу, піару події тощо.

— Що тебе надихає в роботі?

— Усвідомлення того, що я можу хоч трохи змінити світ на краще. Хоча б свій, адже робота приносить мені моральне задоволення.

— Які поради ти дала б собі у 17 років?

— Напевно, більш старанно вчитися, а також не перейматися ні за що, намагатися пізнати якомога більше. І бути уважнішою до своїх друзів.