Історія Степана Золотаря діяльності у ФРІ

Share

Степане, чому у тебе виникло бажання долучатися до волонтерських/соціальних проєктів?

— Якщо дуже коротко: я почав робити це просто тому, що можу.
Коли ти живеш в індустріальному мономісті на Донбасі, рано чи пізно усвідомлюєш, що, за великим рахунком, курсуєш між домом і навчанням. Якось так вийшло, що дуже рано, років в десять, я потрапив до шкільного самоврядування. І треба чесно уявляти собі шкільне самоврядування — ти робиш те, чого від тебе хоче адміністрація школи. Втім, тоді траплялись і гарні проєкти, спрямовані на неформальну освіту молоді, правопросвітницькі штуки і таке інше. Врешті, після закінчення школи я зрозумів, що маю розуміння проблем місцевої молоді, і треба якось продовжувати цим займатись вже в самостійнішому житті — робити комфортнішим життя собі, а поряд з цим і всієї громади.

— Який був твій перший проєкт? Можливо, ти зробив для себе якісь висновки, які використовуєш зараз в організації інших, більш масштабних проєктів?

— Так от, закінчивши школу та переїхавши в Луганськ я долучився до місцевого осередку Айсеку, який, як відомо, займається тим, що організовує міжнародні обміни. І я долучився до команди, яка мала б відправляти волонтерів з Луганська до інших країн, і все, що я зробив під час роботи в команді — я неймовірно провтикався :)
Втім, це був корисний досвід роботи з командою і в команді, і вже через деякий час я став координатором проєкту вхідних стажувань — ми мали домовитись з місцевими літніми таборами, щоб вони прийняли волонтерів, які б навчали дітей англійської мови. Тоді я сильно прокачав свої навички комунікації, командної роботи та проєктного менеджменту, зокрема щодо планування та звітування. І хоча той проєкт не відбувся через бойові дії в Луганській та Донецькій областях, цей досвід червоною ниткою проходить через все моє громадське життя.

— Як ти дізнався про діяльність ФРІ, і як виникло бажання створити власний осередок?

— Важливе уточнення: Сєвєродонецький осередок створювала Рита Чернишова, я доєднався вже трохи після :)
Ліричний відступ:
Отже, про існування ФРІ я дізнався у 2014 році, коли ми з одногрупниками та викладачами хотіли створити свою ГОшку, а типового статуту на той момент не існувало, і перший притомний, що я знайшов, був Статут ФРІ :)
Власне, я ще тоді здивувався штукам типу Ради Старійшин, але швидко переробив це під себе, і забув про ці дивності.
А вже про діяльність ФРІ я дізнався наприкінці жовтня 2015 році на ФРІ-школі, куди потрапив досить випадково (і навіть трохи переживав про те, що треба вбити вихідні на якусь незрозумілу тусню), але та БФШ (Базова ФРІ-школа, – ред.) виявилась настільки теплою та атмосферною, що вже понад 4 роки я тішусь тим, що тоді на неї пішов та долучився до діяльности ФРІ.

Яким був перший проєкт саме у ФРІ і як ти відчував себе на кандидатському терміні, які були стосунки з ментором? Чи, може, тобі одразу вдалося обійняти вагому посаду в осередку?

— Мабуть, цю історію не слід карбувати в тексті, але її і так багато народу вже знає. Оскільки осередок був новий, на вже згаданій ФРІ-школі Женя Бондаренко, який на той момент був Головою Ради Старійшин, сказав, що всі хто на неї дійшов, а потім заповнить заяву на вступ, приймаються у ФРІ без кандидатського терміну.
Тому якось воно так і закрутилося. Оскільки через певний час нас з Ритою залишилось фактично двоє, ми розділили між собою напрями, хто які міг закрити. Я був головою освітньої та правозахисної служб, і, відповідно, першим моїм проєктом як фрішника була Базова ФРІ-школа навесні 2016 року. З того часу я зробив їх ще декілька і ми з Ритою любимо жартувати, що можемо робити ФРІ-школи “під ключ” :)

— Що стало вирішальним кроком у прийнятті рішення щодо головування ФРІ?

— Ох, це складне питання. Насправді не скажу, що я якось приймав це рішення. Просто в певний момент, десь коли обирали Сашка Ткачинського Головою ФРІ, прийшло усвідомлення, що я маю бути наступним керівником ФРІ. І пазл почав складатися в цілісну картинку, крок за кроком. Врешті, Конференція мені довірила управління організацією, значить — щось я все ж правильно роблю.

— Скільки часу на день ти приділяєш роботі в організації? Оскільки це не є твоєю основною працею (наскільки я розумію), як вдається поєднувати?

— Ніколи не рахував. Іноді це дуже багато, іноді це дуже мало. Я колись хотів почати фіксувати, але потім зрозумів, що ФРІ настільки сильно вплетена в життя, що навіть якщо ти не робиш щось для ФРІ, то все одно думаєш про неї. І тому це, мабуть, неможливо порахувати.

— Тобто 24/7, як про власну дитину:) Чи долучений ти зараз до інших ГО та до яких саме?

— Наприкінці літа минулого року ФРІ співзаснувала громадську спілку “Національне українське молодіжне об’єднання”, і мене обрали до її правління, тож долучаюсь до її розбудови. Це частково також стосується роботи у ФРІ, адже її треба належно представляти в такій коаліції, але і треба враховувати, що це все ж окрема структура, яка потребує також уваги. Але більше наразі не є активним членом якоїсь іншої організації, бо вистачає роботи і тут :)

— Який був найтяжчий момент у роботі в організації та чи виникало бажання вийти з неї/призупинитися в діяльності? Що тебе демотивує у ФРІ?

— Знову складне питання :)
Найбільше демотивує відсутність результату діяльності. Коли ти щось робиш, а люди, для яких ти це робиш, цього не цінують. Пам’ятаю, єдиний раз, коли я захотів вийти з ФРІ (і навіть олівцем в блокноті написав заяву про вихід) був в листопаді 2018 року на вокзалі в Тростянці, коли ми їхали з ФРІ-школи в Охтирці. Тоді це було велике розчарування, адже місцеві фрішниці зробили школу абсолютно на “відвали”. Але таких ситуацій небагато в житті, і фрішники та фрішниці переважно мотивують мене працювати далі — для організації та суспільства навколо.

— Що тебе мотивує та надихає? Як ти дозволяєш собі розслабитися або що є обов’язковим елементом святкування власних перемог Степана Золотаря?

— Як я вже сказав, мене дуже мотивують люди, які разом зі мною працюють, розвивають ФРІ та досягають перемог. Я дуже надихаюсь прикладом інших, часто не зважаючи на власні здобутки — і це, мабуть, є проблемою. Але врешті я все ще в грі. Перефразовуючи відомий вислів про Пласт, хочеться сказати, що ФРІ — це велика гра. І це, мабуть, найважливіший висновок моєї діяльности тут.
Розслабляюсь по-різному, іноді проводячи час із близькими людьми, іноді занурюючись в перегляд серіальчиків та роздуми наодинці з собою. Але святкувати перемоги треба з друзями — так і стараюсь робити.