«Музика — це для мене резонуюча річ, тому поїхати на проект, присвячений музиці, надзвичайно важливо»

Share

«Буває, що перед проектом відчуваєш деяку непевність, таємницю, щільно захованою за ширмою. Сьогодні наше інтерв’ю з фрішницями — трьома учасницями проекту Еразмус+ «The Melody of Non-Formal Education» допоможе зануритися в ці секрети та надихнутися переступати межу невпевненості.

Спілкувалася Валерія Черняк

— Чому саме проект «The melody of NFE»?

Оля: Усі, хто знайомий зі мною, знають, що я не дуже люблю Польщу. Проте не уявляю свого життя без музики. Тому, коли побачила проект про музику, єдина думка була: «Я хочу туди!».

Саша: Цей проект зацікавив мене специфікою застосування музичної та арт-терапії в неформальній освіті. Також для мене це була можливість випробувати себе в новому міжкультурному середовищі.

Валерія: Виконую домашнє завдання під музику та створюю нові проекти також із нею. А якщо серйозно, то завжди займалася музикою на аматорському рівні. Хотілося познайомитися з професіоналами й тими, що відчувають те саме, та надихнутися на виступ із гітарою на сцені.

— Яка була ваша перша реакція, коли ви дізналися, що вас обрали?

Оля: Я тільки-но повернулася з довгої мандрівки Ізраїлем, була кілька днів удома. І коли побачила повідомлення, вийшла зі своєї кімнати, підстрибнула з усмішкою до мами, а вона запитала: «Олю, ти що, знову кудись купила квитки?». Я відповіла: «Майже», оскільки вже прагнула це зробити. Не пам’ятаю точно, що робила, тільки те, що багато стрибала та усміхалася J

Саша: Спочатку дуже здивувалася, що мені написали у фейсбуці про те, що я беру участь. А потім зраділа, що нарешті в мене буде міжнародний досвід.

Валерія: Пам’ятаю цей день. Я приїхала до бабусі на день народження, цілий день тоді ходила без телефона. І коли перед сном вирішила зайти, побачила сотні повідомлень у різних мережах. І кілька з них стосувалися проекту, тож я звернула увагу насамперед на них. Перша реакція: «Що? Як? Справді?». Потім я, не стримуючи усмішки, підійшла до своїх і сказала, що завтра куплю квитки до Польщі.

— Чи були особливі очікування щодо проекту?

Оля: Так, було багато очікувань від цього проекту. Повторюся: музика — це для мене резонуюча річ, тому поїхати на проект, присвячений музиці, надзвичайно важливо. Незважаючи на все це, очікування були дуже далекі від реальності. Цей проект у реальності  став одним із найкращих проектів, у яких я коли-небудь брала участь, один із топ-3 найбільш щирих, щасливих проектів із неймовірними людьми.

Саша: Так, для мене дуже важливо отримати корисний досвід та потрібні емоції для подальшої ефективної роботи. Тому для мене такі проекти — це насамперед про людей та про навички.

Валерія: Одразу зацікавила частина проекту із воркшопами. Завжди був присутній страх сцени десь усередині. А тут — робота зі школярами, що мене стривожило й порадувало водночас. Та що казати, проект, без сумніву, перевершив усі очікування. Я закохалась у нього, в організаторів та в усіх учасників!

— Як відбувалася підготовка до проекту?

Оля: Особливо я не готувалася до нього. Речі склала в невеликий дорожній рюкзачок за кілька годин до відправлення. Також упорядкувала трохи думки, подумала над можливими темами для воркшопу, але все одно зробили по-іншому. Купила квиточки й поїхала. Що тут ще додати?

Саша: За неділю я швидко підготувала рюкзак. Особливої підготовки не було.

Валерія: Ми активно з дівчатами листувалися щодо обраної пісні. Проте на запитання про специфіку воркшопу, на жаль, ніхто нічого не міг сказати. Я насамперед підготувалася морально, думала про нього тижнями… Насправді ж тільки повернулася тоді з подорожі — і на проект. Але чому б і ні? Хіба не круто, коли на складання сумки є лише дві години? Як на мене, у цьому своя романтика.

— Який момент найбільше запам’ятався на проекті?

Оля: Найбільш мені запам’яталась остання ніч. Це була найкраща музична імпровізація. Нас тоді залишилося шестеро людей, це була приблизно третя година ночі. Один із учасників заснув. А ми, недовго думаючи, під його храп записали пісню. Хтось грав на гітарі, хтось займався бітбоксингом, а хтось наспівував слова на кшталт: «I want to sleep».

Саша: Запам’яталися моменти, коли ми співали пісні різними мовами. Відчувалося єднання музикою.

Валерія: Cup-songs. Ще в школі дивилась відео, коли ти граєш із паперовими стаканчиками й виходить незвична нова мелодія. У нас це перетворилося на справжній тімбілдинг. Стаканчики магічним чином почали зникати. Це все організатори ще записували на відео «для історії». Тому ми намагалися не показувати, що щось пішло не так, а у вільну хвилину повернути собі свій стаканчик.

— Як вам досвід воркшопу в школі?

Оля: Мені дуже сподобалося проводити воркшопи в школі. Незвично було бачити сором’язливих дітлахів, оскільки зазвичай проводжу зустрічі з молоддю. А тут справді невпевнені дітлахи, яких ми заряджали й самі зарядилися. Я вийшла усміхненою та позитивно налаштованою.

Саша: Це дуже крутий досвід для мене, адже я не проводила чогось такого в школі. Дещо незвичною була наша тема для воркшопу — переробка та відповідальне споживання. Але це спрацювало, і нам удалося зацікавити школярів стосовно екологічних проблем Закопаного.

Валерія: Це було неймовірно! У мене був дуже запальний партнер, який був повний енергії та роботи з учнями. Спочатку я розгубилась і не знала, як ми взагалі зможемо взаємодіяти. Але я дуже вдячна йому, оскільки в нас вийшла ідеальна комунікація одне з одним, і ми діяли як єдина команда.

— Яка вправа найбільше сподобалося?

Оля: Та, у якій ми мали обрати п’ять найбільш резонуючих для нас пісень. Вибрати з кожної по одній фразі й із них скласти слова до пісні. І потім ті, хто хотів, зачитали. Більшість зачитали. Мене в той момент трясло зсередини. У мене такого не буває майже ніколи не буває. Я не могла нормально говорити, було відчуття, що щось ізсередини розриває, оскільки кожен зачитував те, що відчував, і те, що справді важливе для кожного.

Саша: Мені сподобалося арт-терапія та створення лірики для музики.

Валерія: Важко виділити одну вправу. Улюбленими стали cup-songs, написання слів до музики та створення власної пісні, арт-терапія. Коли згадую, аж не віриться, що проект тривав лише тиждень.

— Що плануєш робити після проекту?

Оля: Планую поїхати в Литву автостопом до своїх друзів по проекту. А якщо серйозно, я хочу зустрітися з усіма учасниками цього Еразмус+. А ще — що ми використовуватимемо всі ці вправи для тімбілдингів, просто для проектів, які я організовуватиму для ФРІ та поза межами організації. Ми не так часто використовуємо музику, і хотілося б це виправити J

І також сподіваюсь організувати Еразмус+ в Україні.

Саша: Зараз планую трохи відійти від цих емоцій та завершити останній пункт — провести воркшоп в Україні.

Валерія: У Києві буду лише один день , а далі — міжнародна конференція у Львові, після якої планую провести воркшоп. Після приїзду в Київ починаю стажуватися в міжнародній компанії. Дуже рада, що мене було відібрано, і під час цього проекту мені ще надійшов лист-нагадування J І дуже хочу організувати власний Еразмус+ із крутою командою!