Отже, CodaFest. Він закінчився ще тиждень тому, але пишу про нього тільки зараз. Ця подія, хоч і була для мене фіналом довгого робочого тижня, перекроїла сприйняття часу. І тому треба забути про стандартний семиденний тиждень. Мій тиждень почався 18 листопада і закінчується тільки зараз. Триденний фестиваль, де поєднано музику, літературу, театр та кіно це вам не абищо. Потрібен час щоб все правильно сприйняти і переварити.
І є що переварювати – більше 10 музичних гуртів, багато поетів (і навіть один письменник), театральні постановки та кіноперегляди. Основою цього всього є музика. Ще до події організатори наголошували на тому, що “музика зможе показати та закріпити основні моменти в літературі, кіно та театрі”. Вони аніскілечки не помилились. Ти розумієш це, слухаючи вірші Морі, що декламуються під спеціально підібрані треки. Розумієш це, коли виступають Оксана Боровець та Ярослав Джусь. І в першого, і в других прекрасні вірші. Їм є що розповісти, за словом в кишеню лізти не треба. Але музика увиразнює це, десятикратно підсилює ефект. Тут доречною буде ще одна цитата від організаторів: “музика присутня у всьому, потрібно лише відчути її та знайти свою коду”. А “coda” це завершальний розділ музичної форми, що доповнює її основну частину. Саме тому ми маємо CodaFest. І зовсім не “содафест”, як думали деякі ЗМІшники ще на етапі підготовки проекту.
Якщо вже почав цитувати оргів, то варто згадати про них самих. Команда фесту це люди, які подарували нам два Artgnosisи. Себто, як ви розумієте, люди з досвідом у подібних справах. До того ж, достатньо впевнені в собі: ще на прес-конференції вони заявили, що CodaFest 2017 точно відбудеться. Хоч при цьому і визнали: робити великі мистецькі проекти дуже важко – завжди хтось заважає. Особливо міська влада. Та й квитки не всі було продано. Вінницька публіка важка на підйом. І ще один факт (вінничани, камінь в наш город і це ганьба) – більша частина учасників фесту прибула з інших міст. Сумно. Нарешті у Вінниці з’являється подія, що може стати однією з численних фішок міста – не фонтаном єдиним. А ми самі ж сидимо на своїх п’ятих точках і лінуємось піти туди. Тим не менш, не все одразу. І Бандерштат не в перший рік популярним став. Вірю і сподіваюсь, що наступного року вінницьких учасників (з обох сторін) буде в рази більше. Кількома фішками, якими заманювали на фест не надто обізнаних в сучасному мистецтві людей (я до них теж належу) стали – гурт Фіолет від музики та Макс Кідрук від літератури. Мало хто чув про таких виконавців як Dakooka, Tik Tu, Blooms Corda. Але всі знають Фіолет. Колос і компанія виступили приманкою для того, щоб люди прийшли і почули ще щось. Сам Колос, до речі, коли в нього запитали який стиль в музики Фіолету, без довгих роздумів відповів – поп-музика. Але при цьому Сергій не веде себе як типовий поп-виконавець. Під час виступу він таку феєрію влаштував, що не кожен рокер таке вміє. Чого вартий тільки стрибок зі сцени в натовп. А от Кідрук, на жаль, нічим не здивував. Приїхав, потусив на концертах, посидів на обговоренні творчості Кінга, де вкотре наголосив, що не любить, коли його з королем жахів порівнюють, книжку презентував. Хто взагалі це вигадав? Порівнювати творчість Макса з творчістю Кінга це все одно, що Judas Priest з Pink Floyd ототожнювати. І ті, і ті круті музики, але це не означає, що вони схожі чи що грають в одному стилі. Так само і тут: і той, й інший хороші письменники, але кожен по своєму. І зовсім їхні стилі не схожі. Та й взагалі, що за звичка така постійно чепляти ярлики – то український Кінг, а то український Джон Леннон, а то ще хтось. Кідрук це не український Кінг. Кідрук це Кідрук. І повертаючись до його виступу, можна сказати одне – стабільно. Знову осінь, знову презентація книги по всій країні. Чесно кажучи, скучив я за тим Кідруком, що зривався в мандри коли хотів, а потім писав про те круті тревелоги. Але стабільність це теж добре.
Мушу трохи обмежити себе, це все ж таки не ефір на Радіо ФРІ. Можна ще не одну сторінку записати розповідями про кожен окремий перфоманс на CodaFestі. Можна і навіть хочеться, але ні. Якщо ви там були, то самі все зрозумієте, а як ні, то приїдьте наступного року. Обов’язково. А поки чекаєте, то заскочте якось на музично-поетичні перфоманси. Це дійсно ковток свіжого повітря для мозку, що живе в світі, перевантаженому інформацією.
Автор: Микола Геркалюк