Як фрішники вивчали цифровий сторітелінг у Грузії

Share

Наприкінці 2019 року в Грузії відбувся проєкт програми Erasmus+ “HITCHHIKER’S GUIDE TO THE DIGITAL GALAXY”. Під час тренінгу молодь дізнавалася, як цифровий сторітелінг розширює наші можливості та як ділитися особистими історіями через цифрові засоби.

Разом із представниками семи громадських організацій із Грузії, Молдови, Італії, Польщі, Франції, Вірменії та Литви, в обміні взяли участь і наші фрішники: Дмитро Носов, Валерія Черняк та Олександр Ткачинський. Вашій увазі про враження, мотивацію та деталі, які зазвичай не висвітлюються під час опису проєкту.

1. Що тебе привабило заповнити анкету на проєкт із цифрового сторітелінгу в Грузії?

Дмитро: Привабила тема проєкту, те, що я буду з фрішниками, та Грузія, звісно, оскільки давно мріяв потрапити до цієї країни.

Валерія: Поєднанням слів. Люблю писати історії, гратися із сенсами та копатися в першопричинах. Для цього важливий сторітелінг. А в наш час утримувати увагу глядача без цифрових технологій практично неможливо. Як навчитися це зробити? Таке питання мене цікавило, щойно дізналася про проєкт.

Олександр: Цифровий сторітелінг — це формат роботи з молоддю, який мало використовується в Україні. І оскільки я багато комунікую з молоддю, то будь-які нові діджитал-методики можуть бути корисними для особистого та професійного розвитку.

2. Що було корисним?

Дмитро: Я навчився створювати відео в програмі ShotCut та поповнив запас англійських слів. Щодо останнього з іншими учасниками робили так: якщо хтось забув слово англійською, то було заборонено користуватися перекладачем або ж змінювати все речення. Потрібно було розповісти, що воно означає, навести конкретні ситуації, поки хтось згадає слово. Саме це допомогло говорити більше та поповнити словниковий запас.

Валерія: Нові ігри для тімбілдингу, робота фасилітаторів та саме навчання. Наприклад, я дізналась, як записувати голос на мікрофон без шумів. По-перше, потрібно цей текст роздрукувати, щоб не було додаткових звуків від ноутбука. По-друге, накритися пледом та простежити, щоб відстань до мікрофона не була замалою (будуть шуми «б», «п») або ж завеликою (просто не буде чутно). По-третє, записувати голос не більше як тричі.

Олександр: Сам формат роботи, його можливості та сфера застосування.

3. Який найяскравіший момент із проєкту?

Дмитро: Мені здається, це наша перша поїздка від Тбілісі до Бакуріані. Зламалося колесо, і ми всі вийшли та почали знайомитися одне з одним. 

Валерія: Екскурсія на Рабаті. Після того як ми представили свої історії, організатори організували нам поїздку до старовинного міста Рабаті. І сподобалося все: від архітектури та краєвидів до згуртованості нашої команди та жартів на кожному кроці.

Олександр: Коли ми всі вже змонтували свої історії, сиділи в колі та показували їх одне одному на великому екрані. Кожен учасник ділився чимось інтимним та важливим для себе, і це створювало атмосферу неймовірної довіри.

4. Яке твоє найбільше досягнення за час проєкту?

Дмитро: Я мав хороші стосунки практично з усіма учасниками, встиг з ними поспілкуватися та дізнатися нове. Не було такого учасника, якого я погано знав чи з яким недостатньо покомунікував. І це враховуючи те, що я тільки вчу англійську й доводилося використовувати всі ті слова, які вже знаю.

Валерія: Я змогла зняти відео саме таким, яким хотіла бачити. Намагалась продумати різні сцени та акторів, які будуть грати. Це допомогло мені поглянути на себе збоку й зрозуміти, як чудово, коли організовуєш щось із крутою командою.

Олександр: Я зміг намалювати мультик, хоча вважаю свої здібності до ілюстрації дуже скромними. І це вийшло кльово :)

5. Який відчуваєш результат? Чи є зміна у твоєму житті після проєкту?

Дмитро: Зміна, очевидно, є. Я знаю більше про культури інших країн. Я вже брав участь в інших міжнародних проєктах. А тут ціла інтернаціональна європейська кампанія, і мені дуже сподобалося з ними познайомитися. У моїй свідомості стерлося багато рамок. 

Валерія: Я почала писати. Щовечора, мов за будильником, сідаю писати чергову поезію. А також підтримуємо зв’язок з Молдовою, Литвою, Італією та Францією. Чи не щодня відкриваю нові картини буденності цих країн. А також уже кілька разів отримала запрошення захопити світ. Тому зміну навіть бачу, а не лише відчуваю. 

Олександр: Почуваюся впевненіше в тому, щоб розповідати важливі для себе історії на загал.

6. Як плануєш застосовувати здобуті під час проєкту знання?

Дмитро: У мене є ідеї знімати свої відео та писати нові історії, як я робив і до цього. Проєкт справді допоміг закріпити ці знання.

Валерія: Є ідея створити свій навчальний проєкт. Ці знання заклали його основу. Крім того, з’явилась ідея нового міжнародного проєкту. Дай боже, організовуємо.

Олександр: Ми з іншими учасниками з України плануємо провести в Києві воркшоп із цифрового сторітелінгу. Побачимо, чи це зайде.


1
7. Що можеш сказати тим, хто ще вагається заповнювати анкету?

Дмитро: У жодному разі не вагайтеся, не бійтеся. Інколи найважливіша не тема, а сам досвід спілкування з представниками інших країн, що допомагає тобі відкривати нові горизонти. Хоча саме тема може допомогти в професійному зростанні. 

Валерія: Спершу подумати, який очікуваний результат. І заповнити анкету. Коли читаєш мотивації інших, одразу стають зрозумілими внутрішні мотиви. І якщо хочете, щоб саме вашу анкету відібрали, покопайтеся у своїх мотивах. Зрозумійте, що вам дасть проєкт. А коли проєкт змінює, тоді й з’являється мотивація до нових відкриттів та висот.

Олександр: Кожен знаходить на проєкті те, що шукає, незалежно від того, куди їде і яка тема навчання. Але раджу наперед думати про те, навіщо тобі цей конкретний тренінг, та працювати над досягненням цієї мети.