Стаття для тих, хто досі вагається, чи переходити на українську у російськомовному місті. 

Ми взяли інтерв’ю у членкині Ради старійшин Валерії Головачової, яка живе у Харкові і вже більше двох років розмовляє українською.

 

— Чому і як ти стала україномовною, якщо до цього розмовляла російською?
— Я перейшла на українську через проект “Мовомарафон” від Харківської ФРІ. Була однією з організаторок, займалась розробкою завдань. Я не можу сказати, що до цього була повністю російськомовною, але російська та суржик переважали у моїй мові. Звісно, вплинуло на мене і навчання на українській філології. Але остаточним кроком до повного переходу на українську став саме “Мовомарафон”.

 

— У чому складність бути україномовною у російськомовному середовищі?

— Складнощі були скоріше при переході з мови на мову, різні особистісні. Довелось перебороти багато різних звичок. Наприклад, якщо ти все життя купуєш хліб російською, то доволі важко перевчитись.

 

 

— Що для тебе бути україномовною?

— Бути україномовною в російськомовному оточенні – це постійна боротьба. Так, за певний довгий час звикаєш, що це органічно користуватись саме українською. Але навколо ти чуєш переважно іншу мову, тому потрібен постійний контроль над собою, а також неймовірна кількість терпіння, щоб пояснювати свій вибір мови.

 

— Як здебільшого незнайомі люди реагують на твою українську?

— З того, що відбувається протягом цих двох років – у мене постійно питають звідки я. Дивуються з того, що я харків’янка, або навіть не вірять. Далі можливі різні варіанти: комусь подобається українська, хтось починає говорити, що я точно під впливом подій 2014 перейшла на українську, хтось починає звинувачувати у крайніх виявах націоналізму. З більш побутових речей – у різних закладах обслуговування мене не завжди швидко розуміють, або не завжди з першого разу.

 

— У яких випадках переходиш на російську?

— Переходжу на російську, коли мій співрозмовник не розуміє української.

 
— Яким був найдивніший випадок, пов’язаний із твоєю мовою?

— До найдивніших випадків віднесу доволі неприємний: лекцію про ЛГБТ прийшли зривати представники правої націоналістичної організації. Говорили про українську націю. Говорили російською. І тільки моє питання про те, чому вони користуються саме цією мовою, змусило їх перейти на українську.

 

— А який був найприємнішим?

Одна з найприємніших речей: уже півроку я працюю в хабі соціальної активності “Студія 42”. І певна частина наших постійних відвідувачів вітається і прощається зі мною українською, попри користування російською в іншому спілкуванні.

 
— Ти пишеш вірші і пісні. Якою мовою більше? Чим обумовлюється вибір та як вдається займатися творчістю не на рідній мові?

— Пишу вірші українською, є лише кілька російською, але останні два роки нею не писалось. Писати українською я почала давно, просто тому що я її відчуваю ближче для реалізації того творчого, що хочу висловити. Але в цілому для мене обидві мови легкі й складні однаковою мірою.

 

— Яку пораду даси тим, хто переходить на українську зараз або вагається чи переходити?
— Якщо вагаєтесь, але відчуваєте бажання — варто просто спробувати. Варто спробувати користуватись українською в ситуаціях, де ви нею раніше не користувались. Інші поради — треба докладати зусиль і перевіряти переклад слів, перевіряти вживання певних форм за словником. Це корисно штука, адже наша мова нас репрезентує.