Про концерт Vivienne Mort у Вінниці знав ще за кілька місяців. Одразу виникло бажання піти. Адже це така можливість дослідити для себе щось нове. Я слухаю багато різних музичних стилів: це може бути треш-метал, а може бути інді-рок, сінтівейв або хіп-хоп. У виборі музики більшу роль відіграють самі музиканти і зміст того, що вони пропонують, а не стиль, яким їх характеризують. Vivienne Mort, до речі, чомусь вважають інді-роком. Це не зовсім те, не передає всієї глибини та стилістичних особливостей. А сама Даніела Заюшкіна, почувши, що її музику вважають інді-роком, каже:
“Ну добре, хай буде інді-рок. Людям потрібно давати всьому назви і чепляти ярлики. Так ми влаштовані”.
І далі розповіла, що вони створюють свою музику, не прив’язуючись ні до яких стилів. Вони просто мають, що сказати і роблять це так, як вважають за потрібне в певний момент. Наприклад, на концерті у Вінниці вони вирішили виступити разом зі струнним квартетом. Такого раніше ще не було в їхній практиці. Але вони вирішили, що тут і зараз має бути саме так, тому додають струнний квартет. Завтра вони можуть вирішити, що їм не вистачає електрогітари. І тоді теж все вийде на найвищому рівні.
Повернімось трохи до концерту. Історично склалось так, що виступ у Вінниці був останнім в цьому турі для Vivienne Mort. Перед тим вони об’їздили майже всю країну і навіть в Польщі побували. І ось, 11 грудня приїхали до Вінниці.
Вперше я побачив Даніелу Заюшкіну на передконцертній прес-конференції. Стоїмо ми собі в місцевому торговому центрі, чекаємо, поглядаючи на годинники (вона трохи запізнювалась), і тут впевненим кроком до столу проходить якась білява дівчина, з усіма вітається і каже щоб ближче підходили. Це була прекрасна перша зустріч. Ніякого пафосу (а це ж таки часто трапляється в шоубізі), нічого зайвого. Маєш питання, то став питання, а як не маєш, то просто і стій і посміхайся, мов дурник. Я питання мав, але це зовсім не врятувало мене від останнього. В процесі розмови (кілька в’ялих журналістів, трохи нервовий ведучий та сама Даніела) вдалось дізнатись, що для Vivienne Mort величезну роль відіграє місце, де вони даватимуть концерт. Бо від цього залежатиме і подача і сприйняття матеріалу. Також трохи дізнались про музичні смаки Даніели: вона обожнює і радить всім послухати вірменського піаніста Тиграна Амасяна; вона з гордістю рекомендуватиме всім іноземцям (і навіть іншопланетянам, якщо ті раптом прилетять) слухати ДахуБраху, бо то мистецький еталон якості. А потім, трохи опустивши очі, зізналась, що слухає “Курган”. Але про смаки не сперечаються, тому не будемо на цьому зупинятись.
Вечір. Театр ім. Садовського. Багато червоного кольору, багато “совка” в коридорах, багато дивної ліпнини. Зал майже повний, тільки один чи два ряди порожні. І це успіх для “лінивої” Вінниці. Світло вимикають, на сцену виходять Даніела чи то пак, Дана, як вона себе називає та Олександр Лежньов, клавішник-віртуоз, який влаштує справжнє шоу цього вечора. Перших кілька пісень мені трохи не комфортно. Ще на прес-конференції я запитав Даніелу в якому положенні публіка має сприймати її музику: сидячи або стоячи? Адже для багатьох виконавців це вкрай важливо, деякі з них сидячі концерти концертами не вважають. Вона тоді навіть трохи розгубилась і не зрозуміла мене, таким дивним їй видалось запитання. За її словами це не має жодного значення, в багатьох випадках краще навіть сидіти, так музика сприйматиметься глибше.
Я розумів її точку зору, але все одно сидів, мов на голках. Мені хотілось рухатись, показувати гурту, що я з ними. Оплесків та вигуків було замало. Десь після четвертої пісні я геть про це забув. Чарівний голос, звуки фортепіано зачаровували й гіпнотизували. Коли з’явився струнний квартет, я звернув увагу, як багато вкладає у виступ Даніела. Вона жодного разу не стояла нерухомо, постійно переміщалась по сцені, розмахувала руками, танцювала, дирижувала музикантам. І це все було чарівно. Я просто не міг відвести погляду. Якщо вуха налаштувались на цілковитий прийом слів та нот, то очі постійно переходили по лінії: Данела – клавішник Олександр – струнний квартет – знову Даніела.
Маю вам сказати, то був неймовірний виступ. Саме слово “неймовірно” трохи розмивається та втрачає сенс на фоні того концерту. Важко залишатись об’єктивним та нейтральним, хочеться писати компліменти, море компліментів на честь Vivienne Mort. І я це обов’язково зроблю, але не тут.
“Готика”, “Пташечка”, “Риба”, “Маріула” – кожна пісня викликала шквал емоцій та оплесків. Під “Грушечку” співав увесь зал, під “300 років без війни” весь зал поринув у задуму. Можливо й не весь, але я точно. Та найбільше вдячності викликали виконані вже на біс “Лети” та “Сліди маленьких рук”. Під останню всю підняли руки і махали ними в такт пісні. А тих, хто руки не підіймав Даніела швидко переконала приєднатись до решти:
“Це ж наш останній концерт в цьому турі, приєднуйтесь. І ви теж.”
Хочеться ще дуже багато всього сказати, але й так написано не мало. Скажу ще ось що: Vivienne Mort вже не раз з’являлись на Радіо ФРІ і будуть там з’являтись завжди, поки ми взагалі існуємо. Це музика для серця, для мозку, для душі. Це музика з якою треба жити. Тому слухайте Vivienne Mort і обов’язково сходіть на концерт, коли почнеться новий тур.
Висловлюємо величезну подяку S!VAK. Concert agency. І за те, що привозите класних виконавців до Вінниці, і за те, нас туди запрошуєте.
Слухайте Радіо ФРІ та не забувайте підписуватись на наші сторінки:
Автор: Микола Геркалюк / Фотограф: Марина Сербінович