Хоч зараз зима, а в моїй пам’яті літо. Сонячне літо. І овіяне воно теплими спогадами про Говерлу, навчання на природі, живе спілкування. Це стало можливим завдяки табору для фрішників «Лідер – 2012», організованого Всеукраїнською молодіжною організацією «Фундація регіональних ініціатив».
З’їхалась ініціативна молодь із усіх куточків України. Так приємно: зовсім незнайомі за час перебування у таборі стали рідними, близькими, у разі потреби підставляли один одному плече…
Люблю навчатися, пригадую тренінги із громадської діяльності, написанні проектів… А ще лагідний голос Діми Дядика «Вставай…»
Чудова природа Карпат, вічнозелені ліси справді створили атмосферу одухотворення, досягнення тієї гармонії із природою, про яку дехто лише мріє. Пишу, а сльози скочуються по щоці: «Така благодать».
Ота аура і сприяла появі моєї поетичної збірки «Вітражі». Дехто може заперечити, що я щось вигадую.
Та твори говорять самі за себе. Тому, друзі, пропоную Вам декілька віршів (а скажу по секрету, писалися вони скрізь: навіть на тренінгах – коли пливли хмаринки – і я на них летіла… і при підйомі на Говерлу: я ж ішла перша!!! (правда із кінця).
І справді сумую: чи буде ще така можливість на наступний рік, адже мрію, мрію…
***
Гора сивіла,
Гріла тишу,
А хтось чекав
Листів від долі,
Багаття сонне,
Як світлотіні,
Ховає мрії,
Душі неспокій…
Відбиток диволистя –
На папері часу.
***
Пароплав і літак тремтіли
У світлі палітри.
Спокій парапета,
Віками освячений,
Овіяний
Хмарами вірності.
У світлі палітри
Пароплав і літак мерехтіли.
***
Вона бентежний слухала струмок,
Що дзюркотів на хмарі-парапеті.
Говерловий ромашок ланцюжок
Гойдався сумно так, у злеті.
Чорниці ліс, веселковий розмай,
Колиска трав – під вічними вітрами…
Намет – це друг – ночей, світань…
Говерли чари вічно будуть з нами.
***
У мене світ прозорий, як вода,
Що скрапує в долоні на осонні,
Ти так чекав… Мелодія не та…
Куйовдилися звуки, наче сонні.
Будинок, ліс, галявина, намет,
На сонці річка грає веселкова…
Папір і ручка – ожива сюжет
В палітрі дивослова.
***
Трояндові чари
Заходили дивно
В намети сонців.
***
Стрілки компаса на Говерлі
Зіщулились і завмерли,
Наче заснули від дотику хмар.
На Говерлі стрілкизавмерли.
***
«Це ми, це ми», –
Відлунюють сонети.
Спокійне русло прози –
Уявні голоси полів,
Замріяних лісів,
Що шлють листи
В нове тисячоліття.
Оксана Галаєва,
Черкаський міський осередок «ФРІ»