Питаю у організаторки Таті Сонце:
– Скільки ночей ти не спала, готуючи цю Ніч поезії?
– Це сьома? Значить шість, – відповідає.
Так, Ніч поезії відбувається у Харкові вже всьоме. На ній було 90 слухачів, 30 з яких – поети, а 20 – музикани. Іноді це одні й ті ж самі люди. 9 годин вони перебували у творчій атмосфері віршів, пісень і музичного фрістайлу. Це відбулося 17 лютого у Студії 42.
Орієнтування на місцевості
У великій залі на карематах маленькі групки знайомих людей сидять поосторонь. Впродовж ночі вони потроху змішуватимуться, інтергруватимуться.
Поети виступають по 2-4 хвилини, бо охочих дуже багато. Найкращим дістаються подарунки: книжки та квитки у театр. Читання віршів зазвичай поділене на два блоки: читання власних віршів та віршів класиків. Цього разу до класиків не дійшли.
У перервах усі мчаться на кухню за бутербродом і кавою. Як без неї усю ніч?
Коли у когось їстівна пауза, у інших музична. Звучали Океан Ельзи, Бумбокс, Кіно. А Бо і Бро співали для нас свої “Щекоти кота, щекота коти”.
А ще у перерві можна спитати учасників про їх враження.
— Чому ти тут? – питаю у слухачки.
— Чесно, не знаю. Є багато речей, які треба зробити. Але мабуть я тут через людей. Я від них трохи втомлююсь, але тут я саме через них.
Міні-інтерв’ю з Іваном Сеніним
Сенін (зліва) читає і співає. А ще він орієнтується на харківську школу поетів. Може довго розповідати про Хвильового і про “чорних воронків” під Домом “Слово”.
— Чому ти на Ночі поезії?
— Цікаві люди і можливість самореалізації. Я думаю більшість людей тут через це.
— Як ти тут опинився?
— На свою першу Ніч поезії потрапив випадково, і зрозумів, що воно того варте.
— Як ти пишеш вірші?
— Я не пишу. Вони самі. Просто у житті відбуваються події і ти на ці події реагуєш.
— … І деякі реагують матом, а ти віршами, так?
— Ну чого ж… Чого ж себе обмежувати? Можна віршами і матом одночасно. Справжня поезія – вона рефлектора. Вона несвідома.
Почали розмовляти про те, як і на базі чого взагалі починається творення віршів.
— У Харкові крута літературна школа – піком котрої було Розстріляне відродження. На неї озиралися 60-тники. Я сподіваюся ті, хто зараз у сусідній залі використовують це надбання.
Особисто я ріс на поезії Серебряного віку. Писав російською. До української я прийшов після 14 року, коли події змусили подивитися на історію і світ по-іншому.
Рік тому я відкрив для себе Симоненко. Це було “Вау!”. Це було “А що так можна було? А що можна було писати так красиво і так просто?”.
Цінно те, що Симоненко присвятив творчості життя. Це цікава тема – плата за справжню творчість. Українські творці, починаючи з Котляревського – плати за свою творчість. Знову ж таки – Розстріляне відрождення – було піком цієї плати. Потім були Стус, Симоненко, Параджанов Костенко. Самогубство, тюрма, заборона, видворяння з країни.
Ні, я не кажу “А ти помреш за поезію?”. Кожний сам вирішує. Зараз я усе вкладаю в творчість, а що буде далі – не знаю. От у 2014 році була перевірка людей. Згадай тодішні події на початку березня, захоплення харківської ОДА, як людей виводили звідти коридором ганьби, і коли Жадану сказали ставати на коліна – він там усіх послав. Оце для мене перевірка позиції людини. не словом, хай і поетичним, а ділом.
Альтернативне всмоктування мистецтва
Десь о третій туси розповзвються. Хтось йде на сходи, хтось просто у коридор, а хтось співає пісеньки Бумбокса за сусідніми дверима. Людей стає близько п’ятдесяти.
Ніч поезії – це місце, де люди із різним кольором волосся, із різною довжиною юбок і вузкістю джинсів. Але у всіх них є любов до поезії та чогось такого творчого, того, що витає у повітрі, коли збираються багато однодумців. Об’єднаність спільною думкою – ось що є на Ночі поезії. І це дивовижно.
Сподобався опис? Чекаємо на вас на восьмій Ночі поезії, яка буде в Харкові 28-29 квітня.
Інформацію про неї шукайте у групі ФРІ Харків у Фейсбуці.