Чому я знову полюбила 8 березня?

Share

Останні роки свято 8 березня переосмислюється: і хоча частина все ще вітає «слабку стать» із «святом весни та краси», стає усе більше прихильників думки, що 8 березня — це святкування прав і можливостей жінок: ходити в джинсах, платити за себе, подорожувати самій.
Харківська фрішниця Лілія Піддубна розказала, як стала феміністкою та за що любить 8 березня.

Дитинство

Як я дійшла до фемінізму? Напевно, не дійти до нього я просто не могла. Батьки ніколи не визначали мене крізь призму моєї статі, тож увібрати всі ці гендерні відмінності у мене не було можливості. Мені завжди стверджували про важливість освіти та кар‘єри, тому я не уявляла себе в ролі «берегині сімейного вогнища та затишку».

Я періодично чула, що веду себе, як «пацанка», але тоді це здавалося непоганим компліментом тому, що бути «як дівчинка» означало бути слабкою, милою та спокійною, а я не хотіла такою бути.

Не пам’ятаю, що думала про феміністок у підлітковому віці. Мабуть, теж саме, що і всі інші люди, які не спромоглися розглянути декілька тематичних матеріалів, або хоча б відкрити Вікіпедію: здавалося, що фемінізм — це про агресивних жінок, які не бачать свого життя без нехтування чоловіками.

Хоча вже тоді я розділяла базові принципи фемінізму. Мені здавалося дивним обмеження, що накладаються на людей їхньою статтю; чому я не можу бути жорсткою, і при цьому не чути, що в мене чоловічий характер. Хто взагалі визначає, що жіночно, а що — ні? Як бути, якщо не виправдовуєш сподівання суспільства?

Формування поглядів

До університету всі ці питання здавалися мені моєю особистою боротьбою, я не розуміла системності проблеми. До єдиної злагодженої структури мої погляди сформувались десь на початку другого курсу — я вчилась на соціологічному в Каразіна.

По-перше, я пройшла через відносини, в яких нерідко чула докори щодо недостатньої жіночності та небажання віддаватися традиційним «жіночним втіхам» на кухні. Це були доволі кумедні випади, проте в підсумку вони привели мене до таких питань: чому ми вимагаємо від людей цих міфічних понять «жіночності» та «чоловічності», коли єдине, про що ми їх можемо просити, — бути більш людяними? Де та свобода вибору та самовираження? З якого дива я повинна відчувати себе винуватою за те, що виправити не можу та і не хочу?

По-друге, соціологічна освіта просто не дає шансів залишатись у полоні ілюзій і не бачити нерівності там, де вона процвітає. Жарти щодо жіночої логіки, недовіра до жінок-водіїв, з дитинства задовбування «хлопчики зазвичай вправніші в точних науках», презирство до багатого сексуального досвіду дівчини (і повага до хлопця у тому ж випадку), навантаження неоплатною домашньою працею, інше — так складається пазл під назвою «гендерна соціалізація». А гендер — це очікування суспільства, соціальний конструкт, але ніяк не призначення.

Я підійшла до вивчення теми з академічної сторони — почала писати доповіді, курсові, пов’язані з гендерною теорією, читала напрацювання соціологів та філософів, вивчала научпоп. На самому початку сильний поштовх дала книга «Гендер для медій», вважаю, що для початківців це просто must-have. А Сімона де Бовуар своєю «Другою статтю» розклала в голові історичні, біологічні та культурологічні витоки фемінізму.

Особливу гордість в мене була за роботу для курсу по соціології культури — я вивчала міф про «рожевий та блакитний», як про традиційні жіночі та чоловічі кольори. Виявляється, ще на початку 20-го століття все було навпаки: дівчат одягали в блакитний, а хлопців — у рожевий (не говорячи вже про те, що раніше ці віддінки не розділяли і просто вважали дитячими). Сьогоднішнє кольорове розподілення бере початок від суворого американського маркетингу 30-х років.

Всі ці дрібниці привели до усвідомлення, що норми диктує суспільство, а не статева приналежність. Так чому ми повинні прямувати за його подвійними стандартами?

В Давньому Єгипті макіяж був прерогативою чоловіків, а зараз ми звинувачуємо тих чоловіків, що виявили бажання нафарбуватися. Жінкам дали право на працю та отримання вищої освіти, але досі вимагають виконання більшої частини домашніх обов’язків. Ти, певно, розумна, але працювати під керівництвом жінки якось страшно — а раптом ПМС і все полетить до біса?

В цілому, конституційно закріплена гендерна рівність не означає, що її дотримуються в реальному житті. Один закон не може змінити століттями існуючий статус-кво, в якому чоловікам та жінкам заготовлені чітко розподілені ролі.

8 березня — не свято квітів та весни

З деякого часу я люблю 8 березня.

В моїй родині цей день ніколи не вважався суттєвим приводом для святкування — він скоріше сповіщав про початок весни, не більше.

На третьому курсі я вперше почула про «Тиждень жіночої солідарності», який проводили у Харкові ГО «СФЕРА» і був присвячений до 8-го березня. Протягом декількох тижнів у місті відбувались освітні заходи: лекції про історію свята, доповіді про жіночі архетипи в українському сучасному суспільстві, дискусії щодо пристосованості міського простору для жінок та інше. Мене надихала кожна зустріч! Бачила однодумців і розуміла, що в Україні доволі сильна фем-спільнота і просвітницька діяльність має свої плоди.

На 8 березня був призначений марш, і участь в ньому мені здалась найкращим святкуванням, адже ця дата і з’явилася, як тріумф емансипації жінок, їх прав та свобод, але не як прославлення їх «ніжності та краси».

Лілія з її хлопцем Василем на марші рівності 2018

Подібні демонстрації привертають увагу ЗМІ та міської спільноти до проблеми, виштовхують її в публічний простір і показують необхідність її обговорення. Тому я вийшла на марш 4 роки тому та вийду у цьому році.

Я хочу сказати, що жінка може бути ким завгодно: том-менеджером, керівником, пілотом, домогосподаркою, моделлю, пожежником. Вона не повинна зустрічати опір зі сторони суспільства і не віру в її професійні та особисті якості тільки тому, що вона жінка.

Я хочу партнерських відносин, рівного внеску. Хочу не соромитися власного кар’єризму, будувати сім’ю так, як буде зручно мені та моєму партнеру, а не так, як хочуть інші.

Я хочу, щоб «бути, як дівчинка» звучало, як комплімент. Тому що ми можемо бути сильними, цілеспрямованими, досягати вершин, винаходити нові технології, змагатись та перемагати, надихати та підкорювати.

Не через збій в системі, не тому, що ми відрізняємося від інших жінок, — ми завжди були такими. І коли я виходжу на марш, я стверджую, що не хочу більше зустрічати опір, осуд чи стереотипи, не хочу цієї кастовості. Нехай моя чуттєвість, емоційність чи владність визначається характером, а не статтю.