Христина Жук: «Пізнання нової культури допомагає по-новому дивитися на людей та на країни, а це вже основа для реалізації позитивного досвіду у своїй країні».

Share

Спілкувалася Валерія Черняк

Про ліміт міжнародних програм, про допустиму кількість участі у них, про секрети успішних мотиваційних листів і не тільки поділилася Христина Жук — учасниця понад 20 міжнародних проектів, мандрівниця, за плечима якої вже 53 країни, блогерка, що веде телеґрам-канал «Про мандри», та громадська діячка.

— Яка програма дала тобі поштовх до саморозвитку?

— Хоч як дивно, але конкретної програми нема, тут відіграла роль низки факторів. Більше стимулу для розвитку дала саме поїздка в Штати. Я не уникла культурного шоку від цивілізації та рівня відповідальності серед людей. Це найкраще підкреслює одне прислів`я, відоме в США: «Не питай себе, що країна зробила для тебе, краще спитай, що ти зробив для країни».

— Ти віддаєш перевагу бути волонтером чи організатором? Чому?

— Спочатку я більше любила бути волонтером, оскільки тоді ще не знала, як це – організовувати. Останні два-три роки все змінилося. Я більше люблю організовувати, це по-справжньому приносить мені задоволення. Але водночас долучаюся до різних волонтерських проектів, у яких просто приємно перебувати й творити добру справу разом. Якщо ти можеш запрошувати людей та любиш влаштовувати челенджі, то в ролі організатора, безумовно, тобі також сподобається більше.

— Яку користь, як організатор, окрім неформального навчання, ти отримуєш для себе?

— Зазвичай це контакти та зв’язки. У Європі немає, мабуть, жодної країни, де в мене не було б знайомих. Також це, звісно, нові навички, нові люди та навіть нові культури. Пізнання нової культури допомагає по-новому дивитися на людей та на країни, а це вже основа для реалізації позитивного досвіду у своїй країні.

— Ти була більше ніж на 20 проектах, зокрема Еразмус+. Куди поїхала вперше?

— Вперше поїхала до Польщі в маленьке село. Ми будували еко-поселення, робили музичні інструменти зі сміття. Було дуже круто. Після цього першого Еразмус+ я вирішила створити власний проект на 60 людей із 12 країн. Це ми робили командою лише з 5 людей у Львові. Для мене це був справжній виклик, бо я не зовсім розуміла, що таке Еразмус+ та які особливості проекту. Тому він вийшов дещо специфічним, але мені дуже сподобався. Це був справді неймовірний та незабутній досвід.

— І наостанок, які поради можеш дати для написання мотивації?

— Насамперед, як організатор, бажано розуміти, що анкет дуже багато, а часу в нього обмаль. Тому, якщо мотивація на дві сторінки та починається словами: «Привіт, мене звати Петя», це дуже банально й не читається. Варто виділитися серед інших анкет. Також раджу бути чесними. Бо чесність відчувається в анкетах, і таким листам завжди віддається перевага.