Юрій Волошин: «На запитання “Чи варто брати участь у ЄВС” я, не вагаючись, відповів би “Так!”»

Share

Спілкувалася Валерія Черняк

Поїхати на рік до чужої країни волонтером — це не тільки кардинальна зміна уявлень про себе та країну, а й сплеск позитивних емоцій і подорожей. Європейська волонтерська служба (ЄВС) — варто чи ні?

З нами екс-голова HR-служби Харківського осередку ФРІ та просто активний фрішник Юрій Волошин, який також став учасником ЄВС у Нідерландах!

— Чим тебе зацікавив проект?

— Здебільшого тематикою проблеми та віддаленістю від України. Тобто це суттєво інші менталітет, стиль життя, звички й саме підхід до життя. Тематика проекту полягала в роботі в дитячому домі сімейного типу (аналог наших дитячих будинків) як помічник прийомних батьків. Ще працював помічником тренера зі спортивних занять.

— Яка і як далеко від роботи була локація?

— Я працював у маленькому селищі Де Ґлінд. Воно розташоване десь посередині Нідерландів. І, що не менш важливо, наші робочі місця були недалеко від нас, не більше як 5 хвилин пішки. Селище утворене в 1950-х саме для будинків сімейного типу. Це прототипи наших інтернатів, але в домашніх умовах. Діти не почуваються відокремленими від суспільства, бо тут багато створено саме для них.

— Що входило до твоїх обов’язків у роботі з дітьми?

— Допомагав батькам у господарстві, проводив рухливі та настільні ігри. Також був помічником тренера в місцевому спортзалі з різних активностей і спортивних тренувань. Протягом тижня грав із дітьми у футбол, дзюдо, трефбол (нідерландська гра з м’ячем), організовував настільні ігри і творчий гурток.

Оскільки це не звичайні діти, а ті, у яких є певні психологічні проблеми чи проблеми в сім’ї, більшість із них дуже закрита. Але завдяки тому, що в громадській організації я мав великий досвід спілкування з людьми, мені було трохи легше. Та все ж таки це діти, і тут зовсім інший підхід. Тому нам проводили тренінги, пояснюючи, як краще поводитися в тій чи іншій ситуації.

— Хто був разом із тобою? І чи це допомогло тобі змінитися?

— Ми жили учотирьох, усі з різних країн. Іспанець, туркеня, німкеня і я — українець. Тому постійно спілкувалися одне з одним тільки англійською, і це теж дуже круто. Одразу відчуваєш, як підвищується рівень володіння мовою і де твої слабкі сторони.

Мешкаючи в маленькому селищі, ми не мали багато можливостей спонтанно кудись поїхати, піти до когось у гості чи просто в магазин, тому підтримували дружні стосунки між собою. Якщо в когось щось трапилося на роботі чи десь іще, то намагалися ділитися цим за потреби. Інколи погляд чи порада з боку дуже допомагає. Бо, коли весь день — це проактивна комунікація, трапитися може будь-що. Іноді медитували та проводили разом рефлексію, грали в шахи чи FIFA08.

— Рік не здавався вічністю? І що вдалося змінити в собі?

— Насправді час дуже швидко плине. Не встиг озирнутися, як уже й Новий рік минув (який я провів в Амстердамі), а тут уже навіть весна розпочалася.

Але за цей час багато чого змінилося — як у моєму житті, так і в житті нашої сім’ї — у людей, із якими ми живемо разом. За ці три – чотири місяці поставив собі за мету підтягнути деякі, як мені здавалося, слабкі сторони. На роботі, у хобі, подорожах, особистому розвитку. І бачу на своєму прикладі, що коли ти приділяєш увагу якомусь одному аспекту, то неодмінно підтягуються й інші.

На проекті почав більше зосереджуватися на своєму харчуванні та активному способі життя. Можливо, це небагато, але постійно виконую фізичні вправи й трохи змінив раціон. Також поставив собі за мету вивчити місцеву мову — нідерландську. І справді важко, коли ти робиш це з нуля. Бувало, звертаюся нідерландською, а мені відповідають англійською, тому що звикли, що я не розумію місцевої. А ще почав вивчати іспанську: чому б і ні.

Тому на запитання «Чи варто брати участь у ЄВС» я, не вагаючись, відповів би «Так!».