photo_2018-02-25_21-39-49

Мотивація: як завалити проект та поїхати в Китай на рік?

FacebookVKTwitterGoogle+Поділитись

Ну що, прийшла пора цікавих історій. Сьогодні в головній ролі – Олександр Ткачинський, Голова ФРІ, екс-член Ради Старійшин ФРІ та Київський ФРІшник. А поговоримо ми про “Мотивація: як завалити проект та поїхати в Китай на рік?”

  • Розкажи про себе та те, ким ти був на проекті? Що за проект?

Це була весна 2015 року. Я закінчував 4-ий курс соціологічного факультету, і, відповідно, в мене з’явився час на громадську діяльність. Я став членом ФРІ майже без випробувального терміну, просто допомігши із вечором читань віршів Жадана. Тодішня Голова Київської ФРІ Марина Колосова набирала людей у команду організаторів Project camp 3.0 – і я одразу викликався бути головним програмником цього табору. Про це й буде історія.

  • Що за проблеми були із проектом?

На перших етапах все йшло чудово. Я майже одразу співставив кілька програм таборів, що проводились до того, прописав розклад дня, підібрав теми. Навіть порадився щодо можливих спікерів із Вікторією Старченко, яка тоді була Головою освітньої служби на Всеукраїнському рівні.

А потім почалось літо, я їздив виступати по різних фестивалях, друзях, і думки про табір відійшли на другий план. Ми з командою мали зв’язуватись по скайпу, але чомусь це ніяк не вдавалось зробити.

За місяць до початку табору я впав у дивну прокрастинаційну хандру і припинив заходити у соціальні мережі, відповідати на телефонні дзвінки. Не знаю, чим я керувався, бо позасвідомо розумів, що на мене розраховують багато людей. Я годинами лежав у ліжку та міркував про долю, про те, що мені немає місця в цьому житті, що варто їхати у Китай, і тому подібне. Певно, в кожного бувають такі переломні життєві періоди, особливо після закінчення школи/університету. Але у всього є межа, і ось за три дні до табору я вмикаю телефон – і на мене сиплеться гнівний потік слів з боку координаторки табору (Софії Сидорук). Вона щиро запитує в мене, чи готова програма, на що я відповідаю, що, в принципі, так, але я ще не писав ЖОДНОМУ спікеру.

  • Як вирішилась проблема зі спікерами?

У цій ситуації була ще одна людина, яка тоді теж ледве стала фрішницею – Анастасія Ксьондзик. Не знаю як (певно, це теж цікава історія), але їй вдалось зібрати спікерів на табір у такий максимально короткий термін (два дні!), і навіть привезти на ватру Олександра Солонтая(!). По суті, це була справжня перевірка кризовим менеджментом, і Настя з цим ідеально впоралась.

Мабуть, на місці координаторки я би взагалі підняв питання щодо виключення мене з ФРІ, але, на щастя, вона була мудріша, дозволила бути присутнім на таборі частково програмником, частково – HR-ом, і навіть завдала собі додаткового клопоту, щоб надрукувати мені футболку організатора. Певно, якби на її місці була інша людина, то я б зараз не був у ФРІ, і мене з громадською діяльністю пов’язували не дуже приємні спогади. Від чого організація, певно, тільки би втратила.

Про цю історію більшість її учасників вже, мабуть, забули, але я все одно хочу вибачитись перед орг.командою Проджект кемпу за те, що ледь не провалив цей проект. Врешті-решт табір вдався та залишив лише позитивні враження в учасників, що, в принципі, найважливіше. Ну, а мене особисто табір надихнув та ще більше переконав у тому, що слід не тільки мріяти, а й діяти, тому за місяць після цього я остаточно вирішив вирушити у подорож автостопом у Китай, але це вже зовсім інша історія.

  • Які висновки ти зробив і що порадиш?

1. Якщо довіряти недосвідченим активістам відповідальні напрямки – то потрібно слідкувати за виконанням ними завдань на проміжних етапах;

2. Слід відслідковувати емоційний стан членів вашої команди, ставитись до них як до людей, а не інструментів;

3. Розуміти, що у ФРІ завжди знайдеться той, хто зможе вас підстрахувати, але потрібно повідомити команду, що ви не можете впоратись із покладеним на вас завданням;

4. Навіть хороші люди можуть помилятись, лажати, фейлити, зливатись, тупити. Це не робить їх гіршими за інших. Це дає їм можливість змінитись та розвиватись. Головне – мати для цього достатньо бажання та прикладів з боку інших людей.