В пошуках своєї “коди”

FacebookVKTwitterGoogle+Поділитись

Отже, CodaFest. Він закінчився ще тиждень тому, але пишу про нього тільки зараз. Ця подія, хоч і була для мене фіналом довгого робочого тижня, перекроїла сприйняття часу. І тому треба забути про стандартний семиденний тиждень. Мій тиждень почався 18 листопада  і закінчується тільки зараз. Триденний фестиваль, де поєднано музику, літературу, театр та кіно це вам не абищо. Потрібен час щоб все правильно сприйняти і переварити.

І є що переварювати – більше 10 музичних гуртів, багато поетів (і навіть один письменник), театральні постановки та кіноперегляди. Основою цього всього є музика. Ще до події організатори наголошували на тому, що “музика зможе показати та закріпити основні моменти в літературі, кіно та театрі”. Вони аніскілечки не помилились. Ти розумієш це, слухаючи вірші Морі, що декламуються під спеціально підібрані треки. Розумієш це, коли виступають Оксана Боровець та Ярослав Джусь. І в першого, і в других прекрасні вірші. Їм є що розповісти, за словом в кишеню лізти не треба. Але музика увиразнює це, десятикратно підсилює ефект. Тут доречною буде ще одна цитата від організаторів: “музика присутня у всьому, потрібно лише відчути її та знайти свою коду”. А “coda” це завершальний розділ музичної форми, що доповнює її основну частину. Саме тому ми маємо CodaFest. І зовсім не “содафест”, як думали деякі ЗМІшники ще на етапі підготовки проекту.

dsc03904_30349409084_oЯкщо вже почав цитувати оргів, то варто згадати про них самих. Команда фесту це люди, які подарували нам два Artgnosisи. Себто, як ви розумієте, люди з досвідом у подібних справах. До того ж, достатньо впевнені в собі: ще на прес-конференції вони заявили, що CodaFest 2017 точно відбудеться. Хоч при цьому і визнали: робити великі мистецькі проекти дуже важко – завжди хтось заважає. Особливо міська влада. Та й квитки не всі було продано. Вінницька публіка важка на підйом. І ще один факт (вінничани, камінь в наш город і це ганьба) – більша частина учасників фесту прибула з інших міст. Сумно. Нарешті у Вінниці з’являється подія, що може стати однією з численних фішок міста – не фонтаном єдиним. А ми самі ж сидимо на своїх п’ятих точках і лінуємось піти туди. Тим не менш, не все одразу. І Бандерштат не в перший рік популярним став. Вірю і сподіваюсь, що наступного року вінницьких учасників (з обох сторін) буде в рази більше.    Кількома фішками, якими заманювали на фест не надто обізнаних в сучасному мистецтві людей (я до них теж належу) стали – гурт Фіолет від музики та Макс Кідрук від літератури. Мало хто чув про таких виконавців як Dakooka, Tik Tu, Blooms Corda. Але всі знають Фіолет. Колос і компанія виступили приманкою для того, щоб люди прийшли і почули ще щось. Сам Колос, до речі, коли в нього запитали який стиль в музики Фіолету, без довгих роздумів відповів – поп-музика. Але при цьому Сергій не веде себе як типовий поп-виконавець. Під час виступу він таку феєрію влаштував, що не кожен рокер таке вміє. Чого вартий тільки стрибок зі сцени в натовп. dsc03351_31113768295_oА от Кідрук, на жаль, нічим не здивував. Приїхав, потусив на концертах, посидів на обговоренні творчості Кінга, де вкотре наголосив, що не любить, коли його з королем жахів порівнюють, книжку презентував. Хто взагалі це вигадав? Порівнювати творчість Макса з творчістю Кінга це все одно, що Judas Priest з Pink Floyd ототожнювати. І ті, і ті круті музики, але це не означає, що вони схожі чи що грають в одному стилі. Так само і тут: і той, й інший хороші письменники, але кожен по своєму. І зовсім їхні стилі не схожі. Та й взагалі, що за звичка така постійно чепляти ярлики – то український Кінг, а то український Джон Леннон, а то ще хтось. Кідрук це не український Кінг. Кідрук це Кідрук. І повертаючись до його виступу, можна сказати одне – стабільно. Знову осінь, знову презентація книги по всій країні. Чесно кажучи, скучив я за тим Кідруком, що зривався в мандри коли хотів, а потім писав про те круті тревелоги. Але стабільність це теж добре. dsc03899_30746044180_o

Мушу трохи обмежити себе, це все ж таки не ефір на Радіо ФРІ. Можна ще не одну сторінку записати розповідями про кожен окремий перфоманс на CodaFestі. Можна і навіть хочеться, але ні. Якщо ви там були, то самі все зрозумієте, а як ні, то приїдьте наступного року. Обов’язково. А поки чекаєте, то заскочте якось на музично-поетичні перфоманси. Це дійсно ковток свіжого повітря для мозку, що живе в світі, перевантаженому інформацією.         

 

Слухайте Радіо ФРІ та не забувайте підписуватись на наші сторінки:

Автор: Микола Геркалюк