dsc04261_31170903465_o_31076116161_o

Радіо ФРІ на концерті Pianoбоя

FacebookVKTwitterGoogle+Поділитись
Коли на студії мені сказали: «Катя, ти ідеш на концерт Pianoбоя», реакція була: «Okay!». Треба ж комусь іти. Не те, щоб я не хотіла, я не зовсім розуміла куди йду. Я чула про такого виконавця, як Дмитро Шуров, я знала, що «Pianoбой» – це його дітище, і по радіо чула пару пісень, але я не була фанаткою, а отже не сповнилась ентузіазму. Просто рада була відвідати концерт (дякуємо за це S!VAK. Concert agency.), побувати у театрі Садовського, в якому не була уже півроку та послухати відомого українського виконавця наживо.
І от 20-те листопада. «Pianoбой», нарешті, у Вінниці. Прес-конференція з Дмитром відбувалась у ТРЦ «SkyPark». Це було моє перше «побачення» з Pianoбоєм. Враження неоднозначні. Я від себе очікувала більше емоцій, але в моєму емоційному відділі у той день був збій в роботі, або взагалі вихідний. Дмитро сів за стіл, почав відповідати на питання. Я автоматично ввімкнула диктофон і довіривши йому бути слухачем пильно розглядала живу знаменитість в декількох метрах від мене, не думаючи і не відчуваючи при цьому абсолютно нічого. Пізніше я запитувала себе, що то було. І лише зараз, через 2 дні після концерту можу відповісти собі та вам: я вперше в житті знаходилась так близько біля дуже талановитої, успішної людини, яка грає на декількох інструментах (що є моєю мрією), гарно співає та просто зачаровує своєю харизмою. То був ейфоричний стовбняк. Від популярних людей завжди йде якась магія – вона зачаровує, ти завмираєш, щоб увібрати в себе це магічне випромінювання, ти надихаєшся.
dsc03968_31027430012_o
А тепер лірику в сторону. Час ділитись враженнями від концерту. Скажу чесно – «Pianoбой» в драматичному театрі явище дуже незвичне. Контраст між коридорами театру, ложами, балконами, рядами крісел та облаштованою сценою ділив зал на два світи: 19 століття та 2225 рік. До того ж декомунізація до театру ім. Миколи Карповича Садовського добралась не у повній мірі. Портрет вождя (чи хто там був раніше над сценою) замінено на герб України, а от ліпнина, що обрамлює стелю все ще майорить серпами і молотами.
Пару годин тому, я прочитала статтю у якомусь інтернет виданні, де відмітили вихід на сцену Дмитра з бокалом. До цього просто додам: бокал (щоб у ньому не було) – це класна фішка. Концерт розпочався з привітання, недовгої промови, де Дмитро зазначив, що незмінними залишаються дві речі: «Я на сцені та ви у залі» і з пісні «Родимки» (саме її я постійно чую по радіо, хоча мені більше подобається «Одна», але я це зрозуміла після концерту).
dsc04288_31170898215_o
Після пісні «Кохання» Дмитро звернувся до світлотехніка з питанням: «Чому був не червоний колір ламп? І чи бачили взагалі плей-лист?». «Не прекращай мечтать» теж завершилась монологом Дмитра щодо світла. Музикант попросив не змішувати синій із зеленим, будь-які інші кольори та не вертіти постійно лампами. На цьому помилки світлотехніка не скінчились, але з боку співака було лише ще одне маленьке зауваження і видих людини, що змирилась.
Дуже несподіваним для мене стало виконання пісні Джона Леннона «Imagine». Дмитро Шуров подякував за переклад поетесу Ірину Цілик.
Як і декілька абзаців тому в моїй статті, так і через пару відомих хітів любовна лірика гурту «Pianoбой» скінчилась і почалось щось неймовірне. Довгоочікувана «Відьма» перетворила виступ гурту на шабаш, а несподіване виконання AC/DC «Highway to hell» – на рок-концерт. Зізнаюсь це на мене справило ще більше враження, ніж Джон Леннон раніше. За барабани сів син Дмитра Шурова. Він круто зіграв відомий хіт. Величезний йому за це респект.
На біс співак та його команда вийшли не один раз. «Pianoбой» виконали для вінницької публіки пісні «Родина», «Шампанські очі», «Спутники» та ще одну композицію, назву якої я, на жаль, не напишу, бо не знаю і Google не допоміг.

dsc04440_31134851596_o

 

На останок хочеться відмітити, що «Pianoбой» – це чуттєвість та ніжність у перемішку з вибухом та просто виносом мозку. Мій плей-лист уже поповнився піснями гурту, хоча більш продвинуті люди давно знають їх на пам’ять. Але коли б ви не відкрили для себе «Pianoбоя» ваше сприйняття від цього не зміниться. Все, про що співається у піснях гурту рано чи пізно відбувається з кожним. Якщо слова пісень не торкаються серця, то музика точно донесе до вас емоції, якими бажав поділитися музикант. Музика – єдина мова, зрозуміла усім.
Слухайте Радіо ФРІ та не забувайте підписуватись на наші сторінки:
Автор: неперевершена Катерина Маціпура
Фотографії: прекрасна Марина Сербінович