Сповідь організатора – “Клуб Укр Кіно” та показ “Гамера”

FacebookVKTwitterGoogle+Поділитись

ar736O7Lxm0Іноді п’ятниця 13-те таки дає про себе знати. Тиждень тому “Клуб Українського Кіно” у Харкові влаштували показ стрічки Олега Сенцова “Гамер”, але не все було так гарно, як могло бути. Замість того, щоб ховати закулісні моменти, часом можна й поділитися думками з того приводу. Без нудного звіту й чисел – про буденності Клубу.

Клубу Українського Кіно вже минув рік. Стартували ми з “України в Огні” у підвалі на 4UP8nZhku7AДарвіна. Тоді розраховували на 20 людей, боялися, що українське старе кіно нікому зовсім не потрібно, а тут більше 50-ти глядачів, зовсім незнайомих тобі, і усі сидять на головах один в одного, на піаніно, на підвіконні, на каріматах. І так тепло й душевно тоді було те тісне коло людей. Ділилися печивом, пригощали шоколадками й чаєм одне одного. Це був наш перший показ. Потім було ще 17
кіно-зустрічей, співпраця з Вавілоном’13, з міжнародним фестивалем ДокуДейс, із рухом “No hate speech”. Ми робили свій клуб у підвалі, кінотеатрі “Бомер”, у бібліотеках, на вулиці в парку.

Рік потому ми тут, у просторій залі медіа-центру “Время”, і дивимось “Гамер” Олега Сенцова. Промова на початку про те, чого обрали фільм, потім перегляд, чаювання, обговорення і додому. Можна ось так сухо, а можна пригадати пару цікавих моментів. Трошки “сповіді” Прокази Дар’ї. 

Момент №1. За півтори години до показу дізнаюсь, що половина моєї команди не буде присутня на івенті. Мені того ніхто не казав. Як завжди, все готове більш-менш, але немає людей на “чає-брейк”. Нервую. Трохи сварюся, але все ж розумію – там стратегічне планування осередку треба доробити. Яке тут кіно.

Момент №2. Ноутбук, фотоапарат, гроші на печиво. Наче все на місці. У магазині черга й знову не встигаю бути завчасно на місці. Перші глядачі інколи за 40 хв до початку приходять, а ти тут біжиш з тими сумками й розумієш, що треба ще накупити багато смаколиків до чаю.

IjZklUqlrugМомент №3. Зал вже потроху наповнився. Кожен 5-тий, здається, знайомий тобі, бо постійні глядачі вже стають ніби рідними. Усі усміхнені, чекають фільм, підходять привітатися, обговорити якісь моменти подальшої співпраці. І ось ти стаєш за ту трибуну і кажеш, наскільки вдячний кожному з них, що вони прийшли, говориш, що без них того клубу ніколи б не існувало.

Момент №4. Вмикаєш фільм і серце холоне: раптом бачиш, що з 98 хв фільму в тебе є тільки 30… До того ж картинка йде вся з пікселями, а звук із затримкою. Тиждень приготувань, повний зал людей, а тут таке. Кличу Богдана і кажу тихенько, щоб швидко біг до нашого техніка/оператора Олега і щоб терміново завантажували стрічку з інтернету. Сама посміхаюсь, вибачаюсь за невеликі технічні проблеми і біжу до операторської.

Момент №5. Олег свариться, але дуже швидко пробує розібратися з фільмом. Торренту vG7nt4GtDFQнемає. До завантаження фільму показує понад 2 години, а у нас залишилось хвилин 15, з тих, що у нас є. Зважуємося увімкнути через “онлайн”, напряму з сайту. Тоді треба перемкнути всюю техніку, а люди поки, думається, в шоці від тих пікселів. Синхронізуємо відео, перемикаємо ноутбуки і все гасне. Темрява і тиша. Прошу Богдана посміхатися і заспокоїти людей, а він спокійно: “Та там же темно – вони мене не побачать”.

OsYi9PZsaxsМомент №6. Показ відновлено. Олег ледь живий. Я відходжу від стресу. Згадую, що таки п’ятниця 13-те сьогодні. Не дарма, певно. Домовляюся з фрішниками, коли робити наше чаювання, та іду до зали дивитися фільм. Тут майже неможливо самому поринути в атмосферу й сприйняти стрічку як належне. Надто багато інших деталей треба тримати у голові.

Момент №7. Підгадую, коли “Гамер” закінчиться й стою на готові, щоб одразу сказати фінальне слово. А тут фільм просто обривається. Я то розумію, що це просто у версії стрічки обрізані зовсім титри, а люди трохи не в курсі справи. П’ятниця 13=) Ти наше все)

Момент №8. Чаювання, обговорення з вузьким колом людей. Питання про цінність картини, про тяжку долю самого Сенцова, про сенс його роботи для української Y3Z_vKDWo0sкіноіндустрії, про інші українські стрічки. Люблю цей момент.
Обговорення – то такий час, коли люди, що спочатку сидять серед десятків інших і не мають голосу, раптом стають особистостями з іменем і цікавими поглядами на життя. Це те, для чого варто таки залишатися ще після того чаю та печива.

Момент №9. То вже цей самий момент, коли я сиджу за ноутбуком й згадую наш Клуб. Наступний показ буде, певно, на День прав людини і покажемо знову ДокуДейс – документальні фільми про права людини. КіноКлуб – то ж не просто лайтовий проект. Це платформа для спілкування, обміну думками, це мініком’юніті, якому таки не все одно на розвиток України та на її мистецтво, історію. Для мене круто бути серед них – молоді, дорослих, дітей, людей похилого віку, яких об’єднує любов до кіно і нашої країни.

До нових Кіно-Зустрічей, любі глядачі!) 

Слідкуйте за новинами від Клубу Укр Кіно:

Vk: https://vk.com/kino_ukr_fri 

Fb: https://www.facebook.com/frikharkiv 

 

Напишіть відгук