Звіт для ФРІшників Голови ВМГО “ФРІ” з поїздки до США

FacebookVKTwitterGoogle+Поділитись
Дати: 7-28 липня

Тривалість: 3 тижні

Відвідано міст: 6 (Washington (D.C.), New York, Tucson, Seattle, Kalamazoo, Chicago)

Зібрано візитних карток: 47

Група складалася з 6 осіб, з яких із більшістю ФРІ співпрацює. З 6 учасників — 2 ФРІшника.

 

За моїми враженнями між громадянськими суспільствами США та України є дві ключових відмінності — культура волонтерства та культура грошових внесків (donations). У США майже кожен десь волонтерить. Щоб випуститися зі школи кожен учень має відпрацювати певну кількість годин у community service (служіння громаді). Це облаштування парків, догляд за старими людьми, висадження клумб, прибирання тощо. Таким чином, культура волонтерства прищеплюється з дитинства. Яскравим прикладом для мене був прикордонник у Ногалес (кордон з Мексикою), який проводить безкоштовні уроки футболу (нашого) у школі, де вчаться його діти. Організація ChicagoCares залучає щорічно до 35 тисяч волонтерів для реалізації найрізноманітніших проектів.

Щодо коштів — більшість з тих організацій, які ми відвідали, значною мірою формують свій бюджет за рахунок пожертв від приватних осіб. Наприклад, консервативна організація Heritage Foundation, яка принципово не бере кошти від держави, має річний бюджет 80 мільйонів доларів. Як? Вона має 710 тисяч осіб, які жертвують кошти на її діяльність! При цьому у ній отримують зарплату 300 працівників — як у досить крупній компанії. Інший приклад — організація Common Cause, єдина з відвіданих нами, яка займається протидією корупції, розлідуваннями зловживань посадовців, має 400 тисяч членів, які вкладають щонайменше 25 доларів щорічно. При цьому, ця організація принципово не бере кошти від корпорацій. До речі, за подібним принципом фінансуються і політичні партії. Власне вибори, можна сказати, являють собою змагання фандрайзингових кампаній. Законом обмежено максимальний внесок від окремої особи — не більше 2500 доларів. Звісно, американці теж шукають всякі шляхи, як обійти закон і профінансувати партію за рахунок корпорацій, щоб потім депутати лобіювали їхні інтереси. Але існує Федеральна виборча комісія. Вона не друкує бюлетені, не реєструє кандидатів, не займається іншими такими звичними для нас справами. Єдиний її обов’язок — контролювати фінансування виборчих кампаній.

 

Як на мене, саме ці дві культури обумовлюють наявність масового громадянського суспільства, а не куцої закритої групки громадських діячів, які мають гарні зарплати від  фондів і мають дуже слабкий “зв’язок з народом”. Коли ти вкладаєш свій час та кошти у розвиток своєї громади міста чи країни, ти зовсім інакше ставишся до того, як діють громадські організації, органи місцевої влади, національний уряд… Все дуже просто.

 
Капітолій

Мені було дуже приємно відзначати, що ФРІ обрала саме такий шлях — волонтерства (повної відсутності людей на зарплаті) та залучення коштів від людей (хоча, повірте мені, ми могли б брати купу великих грантів). У довгостроковій перспективі цей підхід дозволить ФРІ зберігати незалежність, мати стале фінансування. І найголовніше — задати нову моду в українському суспільстві.

 
На Вілліс (Сірс) Тауер у Чикаго

Цікава ситуація з поняттям прав людини у США. Як сказав нам один адвокат, з яким ми познайомилися у літаку, у США воліють говорити про права людини та їх порушення як явище поза межами країни. Тобто права людини порушуються скрізь, тільки не у США. Тут же не діє Європейська Конвенція з Прав Людини, що цілком очевидно та логічно, але трохи незвично :). Значною мірою цю ситуацію можна пояснити тим, що у США є дійсно видатний документ, назву якого багато країн використовують, НМСД, некоректно — Конституція. Народ Америки створив собі уряд, тому говорити про те, що він може порушувати права людей — безглуздо. Народ не терпітиме свавілля того, що сам створив. Звісно, це все ідеалізовано, проблем достатньо, але, як я відчув, цей принцип все ж є дуже важливим і відіграє величезну роль в американському суспільстві. Так само, як і в нашому суспільстві домінує принцип того, що наших правителів нам Бог послав (ну чи принаймні інопланетяни…). На жаль, ми відвідали лише одну організацію, що безпосередньо працює у сфері прав людини — Human Rights Foundation, яка займається правами ЛГБТ-спільноти. До речі, фінансується вона так само — переважно з членських внесків, при цьому має за офіс величезний будинок у центрі Вашингтона.

 
На фоні гобеленів пам’яті померлих від СНІДу у Human Rights Foundations

Ще один момент щодо порушення прав людини — це спосіб організації міліції. Кожне місто чи район обирає на виборах для себе шерифа, який організовує охорону людей на відповідній території. Самі розумієте, що у разі наявності будь-яких повідомлень, до прикладу, про катування, кар’єра такого шерифа буде завершена назавжди. І взагалі поліцейські мають бути взірцем для жителів міста. За порушення етичних принципів їх звільняють. Ми були у поліцейському відділку Pima County (району Піма в Арізоні), на вигляд поліцейські там точно як в американських фільмах :). А прикордонник, який показував нам мексиканський кордон, коли учасники групи захотіли зайти до алкогольного магазину, зупинився перед входом і не заходив — не дозволяє дисципліна (якщо комусь цікаво, то алкоголь там так ніхто і не купив, бо зробити там це можна було лише для експорту до Мексики (так ніхто і не зрозумів чому і як); а мене він взагалі не цікавить).

 
Ми, полісмени та спецтехніка

Проте все далеко не ідеально. Це, до речі, теж частково обумовлено принципами Конституції, які стосуються передусім громадян, а не людей. Зокрема, складна ситуація з біженцями. Заступник шерифа, який спілкувався з нами, на питання про біженців, напівжартома, але дуже серйозно сказав, що вони все одно вважають їх нелегальними мігрантами і діють відповідно. Хоча у них і без того вистачає труднощів. Зокрема, так звані “койоти” – люди, які беруть кошти за те, щоб перевести людей з Мексики та США, часто залишають їх сам на сам сотнею кілометрів пустелі Арізони без транспорту, від чого на рік гинуло кілька сотень нелегальних мігрантів. Проте і тут світ не без добрих громадських організацій, які ставлять бочки з водою прямо у пустелі. За принципом, ми не хочемо нелегальних мігрантів, але й не хочемо, щоб вони помирали. Ми були також в організації Tucson International Alliance of Refugee Communities, яка опікується соціалізацією біженців у Тусоні. Її керівник розказала нам, як складно відбувається соціалізація іншокультурних людей в американське суспільство і що вони для цього роблять. Мене зачепили історії про те, як дорослих людей вчать ходити до магазину, як вони чекають подарунків від Санта-Клауса, як складно людям, які мали освіту та кар’єру у своїх країнах починати нове життя у США.

Не все так чудово і з міліцією, випадки police brutality також трапляються, хоча все ж не є настільки поширеними, як в Україні. Та й кожен такий випадок — здебільшого великий скандал, який закінчується покаранням винних. Ми випадково спостерігали невеличку молодіжну демонстрацію у Сіетлі, один з демонстрантів відверто провокував полісменів (більшість з них були на велосипедах), але ті не реагували.

 
Акція протесту та міліція, що її охороняє у Сіетлі

Ще один цікавий американський аспект, дуже незвичний для українського вуха — право на носіння зброї, закріплене другою Поправкою до Конституції. Ми були National Rifle Association, величезній організації, яка захищає це право у Конгресі та проводить просвітницьку діяльність щодо використання зброї. За даними, які нам там повідомили, 100 мільйонів людей у США мають зброю! Це впливає! Люди не хочуть повністю віддавати відповідальність за свою безпеку державі. Люди хочуть мати додаткові інструменти, якщо держава перестане відповідати їхнім потребам і узурпує можливість змінити це відповідно до легітимних процедур. Ця організація позапартійна, але питання зброї дуже політичне і є предметом суперечок демократів та республіканців (особливо гострим воно стає у конткесті розстрілів у школах…). 80% членів організації — республіканці.

 У Чікаго ми зустрічалися з керівником Civic Education Project Center for Talent Development при університеті West North, яка займається громадянським вихованням молоді, проводячи заходи різної тривалості. Що цікаво — вартість участі у дводенному семінарі, практично ідентичному нашим ФРІ-Школам коштує для одного учасника $300! При тому, що у ФРІ весь реальний бюджет такої школи складає пару сотень гривень! Коли я розповів Марті Фаріон, керівнику Києво-Могилянської Фундації у Чикаго, що бюджет нашого ФРІ-табору на 3 дні на 100 осіб складає близько $1000, вона була вражена. Але про діаспору трохи пізніше. Взагалі, як нам сказала доктор Шеррі Мюллер з National Council for International Visitors на вступній лекції про громадянське суспільство у США, у третьому секторі виплачується близько 9% від усіх зарплат у США. Я дізнався, що частина того, що робить ФРІ в Україні за методологією, але не змістом, у США називається “service learning”, тобто навчання людей через суспільне служіння. Ми зустрічалися із жіночкою, яка працює у Service Learning Seattle при одній зі шкіл. Вони навчають шкільних вчителів, як інтегрувати service learning у начальні програми різних предметів, взаємодіяти з НУО, організовувати відповідні заходи. Нам навіть вдалося побачити один з таких заходів, який проходив при цій школі. Це щось на кшталт літнього табору, де діти перебувають впродовж дня. Чому там вчили? 15-16-річні діти їздили на ферму і дізналися, звідки беруться помідори та огірки, як за ними доглядати, як готувати з них страви. Коли ми зайшли до їхнього класу, вони сиділи за комп’ютерами і готували презентації за підсумками своїх досліджень. Нас трохи вразило, що діти у такому віці дізнаються про речі, які більшість українських дітей відчувають на власній “шкурі” не у форматі цікавого екскурсу з висновком, що овочі не утворюються у супермаркетах, а тяжкої праці. Але такі реалії американського життя. Та й у нас, мені здається вже є молодь, яка не знає таких речей. До речі, проект цей згортається, проблеми з фінансуванням. Маю велику книжку з CD-диском, де описана їхня методика. Кому дати почитати?

Стенд у Сіетлівській школі

У Сіетлі ми також спілкувалися з представниками міської влади, відповідальними за молодь. Нічого особливого від них не почули, хоча приємно було поспілкуватися з відкритими людьми. Молодіжна комісія, склад якої призначає мер міста, різні заходи, робота зі школами… Серйозні проблеми з наркоманією. Цікаво, що у США діє закон, згідно з яким за злочини, вчинені у радіусі 1000 футів від школи, значно зростає покарання, незалежно від того, чи пов’язано це якось з дітьми чи ні. Про це правило нагадують окремі дорожні знаки.

 
Зона вільна від наркотиків

Були ми також у двох бізнесових установах. Перша — компанія Change.org, яка створила та розвиває відповідний сайт, де будь-хто може створити петицію і робити зміни за допомогою цього інструменту. У своїй роботі їм вдалося добре поєднати бізнесову складову з інструментом для змін, доступним людям по усьому світові. Наскільки я зрозумів, одним з головних джерел їхнього заробітку є отримання коштів від великих організацій за додаткове просування їхніх петицій. Вони мають представника в Білорусі, але не в Україні.

Інший бізнес іншого рівня — компанія “Боїнг”, у чикагському хмарочосі якої ми побували в останній день програми. Це була одна з найбільш емоційних зустрічей для мене — я, мій старший брат та батько закінчили Аерокосмічний університет “ХАІ”, батько багато років пропрацював на Харківському авіазаводі, а він… він не схожий на “Боїнг”. Я поділився своїми емоціями зі керівником відділу глобальної соціальної відповідальності, який з нами спілкувався, він сказав, що так, ви могли б бути нашими конкурентами, тільки щось вам заважає. “Maybe politics?..” Вони проводять велику роботу в рамках своєї корпоративної соціальної відповідальності, дають гранти, зменшують вплив своєї продукції на навколишнє середовище. Коротше, було цікаво. До речі, цей керівник відділу глобальної соціальної відповідальності раніше теж волонтерив у громадській організації у Бельгії. Йому громадська діяльність дала можливість зробити круту кар’єру ;)

На зустрічі у компанії Boeing

Нам пощастило побачити багато Америки — різні клімати, міста, люди. Зокрема ми побували  у невеличкому містечку Каламазу у штаті Мічиган. Програма там була однією з найбільш насичених, та й організатори підійшли до її підготовки максимально відповідально, а не так, як, наприклад, у Сіетлі, де з 6 анонсованих зустрічей, які мали стосуватися молодіжної тематики та нових медіа (мої теми!), відбулося лише 3. Взагалі “роздовбайство” властиве людям на усіх континентах (ну, я тепер можу говорити про Європу, Азію та Північну Америку з власного досвіду). Яскравий приклад — вашингтонські організатори не проплатили (чи не проконтролювали проплату) наших авіаквитків з Нью-Йорка до Тусона, через що ми провели “чудовий” день в аеропорті.

 
Це Арізона, дєтка! :)

Однією з найцікавіших зустрічей у Каламазу було спілкування з представницею організації Seeding Change, яка взагалі-то прийшла розказати про глобальний проект PeaceJam, суть якого полягає у проведенні зустрічей Нобелівських лауреатів з молоддю й попередньої підготовки їх до цих зустрічей. В Україні, до речі, ним ще ніхто не займається, а можна було б ;). Але хочу розповісти про ще один їхній проект як приклад принципу “думай глобально, дій локально”, на який вони зараз шукають кошти. Справа в тому, що людина у США стає повноправним громадянином у 21 рік, але відповідальність за злочини наступає з 17-річного віку. Проектом передбачається, що замість відбування покарання у тюрмі за не тяжкі злочини, молода людина може обрати проходження піврічної корекційної програми, під час якої з нею працюватимуть психологи, її залучатимуть до community service і проводитимуть інші заходи з соціалізації та недопущення до повторного вчинення злочинів, що часто трапляється після повернення з в’язниці. Зараз вони вже працюють з місцевим суддею, але поступово хочуть запровадити цю програму на рівні штату. Мрія-максимум — запровадження таких програм на законодавчому рівні по всій країні. Таким чином, вони зможуть допомагати стати на шлях нормального життя тисячам молодих людей. Сподіваюся, їм це вдасться.

Інший цікавий приклад громадянського суспільства у США — організація Edison Neighborhood Association — Асоціація сусідів району Едісон у Каламазу. Вони працюють у найбіднішому районі міста з 10 тисячами мешканців, організовуючи волонтерів для прибирання району, залучаючи міські гранти на покращення інфраструктури, допомагаючи мешканцям та поліції боротися зі злочинністю, зокрема, торгівлею наркотиками, проводячи заходи community building, щоб знайомити людей між собою тощо.

 
Каламазуйські гопнікі :))

Також ми зустрічалися з однією з профспілок — вчителів міста Каламазу. Вони трохи нудні, але маю від них зразок договору, який вони підписують з організацією публічних шкіл. Цікаво дослідити цей документ та порівняти з тим, у яких умовах працюють українські вчителі.

 Також ми мали зустрічі з представниками партій. Ми були Democratic National Committee – штабі Демократичної партії, де нас зустрів чоловік за 50 у подраному старому светрику. Він розказав, що їхня робота полягає у реалізації комунікацій – у старих та нових медіа, а також роботі з донорами. Середній внесок від приватної особи становить $53.

Також ми мали спільну зустріч з Kalamazoo Young Republicans, які нічим цікавим не запам’ятались, та Southwest Michigan Patriots – місцевими прихильниками так званої Чайної партії. Насправді, вони не є політичною партією, а являють собою низинний ідеологічний громадський рух консервативного спрямування. Цікаве явище, як на мене.

Ліга жінок-виборців, дуже стара організація, яка вже й перестала бути суто жіночою, відома своїм voter guide – збіркою відповідей кандидатів на одні і ті ж питання. Виходить цікавий документ, який дає змогу краще зрозуміти позиції кандидатів та обрати, за кого віддати свій голос.

Ми також були на зустрічі у страшному Держдепі. Поговорили фактично ні про що, загалом про ситуацію в Україні, і про те, що вони дуже занепокоєні. Грошей у валізках, зокрема на революцію ніхто не пропонував і не просив :).

 Звісно ж, ми організували для себе зустрічі з американськими українцями у Вашингтоні, Тусоні та Чикаго. Для мене вони були чи не найцікавішими, адже дозволяли зрозуміти погляд на Америку та на Україну людей, які є носіями обидвох культур. З пані Мирославою Гонгадзе ми, окрім мого ефіру, обговорили можливість створення сторінки з новинами від громадських організацій на українській сторінці “Голосу Америки”. Пані Надія МакКонел, яка очолює “Ukraine-US Foundation” зауважила, що у США є великий дефіцит інформації про новини в Україні, зокрема хороші, і задоволення цього дефіциту допомогло б американцям краще зрозуміти Україну. Марта Фаріон з Києво-Могилянської фундації Америки організувала для нас незабутню екскурсію “українським селом” у Чикаго та, зокрема, його музеями, а також показала культові джаз та блюз клуби. Як жест вдячності за такий теплий прийом та надзвичайно цікаво проведений час наша група зробила пожертву у розмірі $200 на розвиток українських музеїв Чикаго. Це виявилося першою в історії пожертвою від українців з України, про що навіть окремо розповіли на українському радіо та написали у газеті. Дуже цікавим також було спілкування з жінкою з Харкова, яка емігрувала більше 20 років тому. Вона описала життя у США без прикрас :). Загалом діаспоряни стежать та переймаються життям в Україні, та вже й не знають, як допомагати, адже багато коштів направлених в Україну пішло в нікуди, панує певне розчарування.

 
Біля пам’ятника Шевченка у Вашингтоні

Ось така вийшла поїздка. Загалом Україна та США мають багато подібного, лише суспільна система у США інакше налагоджена, державний устрій, на мою думку, добре співвідноситься зі структурою країни. Проте просто казати, що там краще немає підстав. У всіх свої проблеми, а той хто працює, будь-де доб’ється успіху.

Дякую за вашу увагу. Звісно ж, тут описано лише невеличку частину усіх емоцій та знань, моєю метою було передусім згадати про усі організації, які ми відвідали. Радо відповім на запитання та поділюся потрібними контактами.

 

Дружньо, Демченко.

Написано у літаку Чикаго-Франкфурт, потязі Київ-Харків, закінчено у Харкові.

Фото зроблені мною, іншими учасниками візиту або перекладачами.

Напишіть відгук