Свобода асоціацій та мирних зібрань в Україні у “тіньовій доповіді” для ООН

FacebookVKTwitterGoogle+Поділитись

Частина доповіді, представлена до Універсального періодичного огляду Організації Об’єднаних Націй (ООН) Всеукраїнською асоціацією громадських організацій “Українська Гельсінська спілка з прав людини” (УГСПЛ), Асоціацією українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (Асоціація УМДПЛ), Громадською організацією “Інститут правових досліджень та стратегій ” (м. Харків), Центром правових та політичних досліджень “СІМ” та ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив” (ФРІ). Дана доповідь є частиною “тіньової доповіді” про права людини в Україні. Днями документ буде направлений в ООН.

Нагадуємо, що вперше в історії незалежної України 40 правозахисних організацій з усієї України об’єдналися для написання звіту про стан з правами людини в Україні країнам-членам ООН. Зокрема, над частиною про реалізацію права на свободу мирних зібрань в Україні працювала також організація-учасник Всеукраїнської ініціативи “За мирний протест!” – ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив” (ФРІ). Звіт буде представлений в рамках проходження Україною Універсального періодичного огляду (УПО). УПО є механізмом, створеним відповідно до Резолюції Генеральної асамблеї від 15.03.2006 року. Кожна країна проходить Універсальний періодичний огляд 1 раз на 4 роки. Під час огляду країна представляє свій звіт про ситуацію з правами людини. Правозахисники, в свою чергу, надають свій, так званий “тіньовий звіт”.

Свобода асоціацій та мирних зібрань

48. Законодавство щодо свободи мирних зібрань є не чітким та не передбачуваним. З однієї сторони, свобода мирних зібрань регулюється статтею 39 Конституції України, яка встановлює повідомчий порядок здійснення свободи зібрань, а також порядок її обмеження виключно судом на підставі закону за певних обставин. Досі такого профільного закону не прийнято. Це призводить до необґрунтованих обмежень цієї свободи, оскільки суди надто широко тлумачать підстави для цього. З іншої сторони, всупереч Конституції з-за відсутності профільного закону поширеною є практика ухвалення місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування нормативно-правових актів, що регулюють реалізацію свободи мирних зібрань. При цьому обсяг цієї свободи значно непропорційно та необґрунтовано звужується.

49. Поширеною є практика застосування судами Указу Президії Пленуму Верховної ради СРСР від 28.07.1988 року «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР». Чинність цього акту в Україні викликає сумнів, але на практиці він часто застосовується. У таких умовах реалізувати свободу мирних зібрань достатньо складно.

50. Суди використовують виключно один спосіб обмеження свободи мирних зібрань — заборону їх проведення. Інші варіанти обмежень, як-от у часі, місці, використанні допоміжних засобів, судами практично не застосовуються.

51. У рішеннях про заборону мирних зібрань суди неодноразово в якості основної підстави для заборони визнають повідомлення органів внутрішніх справ про неспроможність забезпечити належну охорону громадського порядку під час проведення мирного зібрання, що суперечить позитивній складовій свободи мирних зібрань — обов’язку держави гарантувати безпеку учасників мирних зібрань.

52. Суди у більшості випадків забороняють проведення мирних зібрань у випадках, коли декількома організаторами було заявлено про проведення мирних зібрань, які перетинаються чи співпадають у часі та місці проведення. При цьому судом забороняється проведення усіх оскаржуваних мирних зібрань.

53. Суди часто застосовують заборони проведення мирних зібрань усім протягом певного часу чи на певних територіях. У таких випадках обмеження не є пропорційним та необхідним у демократичному суспільстві відповідно до міжнародних стандартів. Крім того, таке рішення стосується необмеженого кола осіб, що позбавляє можливості його оскарження суб’єктом, право якого обмежено.

54. Процедура апеляційного оскарження рішень суду про обмеження свободи мирних зібрань не гарантує можливість їхнього оскарження до заявленого початку мирного зібрання.

55. Поширене непропорційне застосування сили і спеціальних засобів з боку працівників правоохоронних органів проти учасників мирних зібрань.

56. Працівники правоохоронних органів практично ніколи не притягаються до відповідальності за перевищення влади або службових повноважень, незаконне перешкоджання проведенню мирних зібрань, перешкоджання законній діяльності об’єднань громадян. Це зумовлено, зокрема, відсутністю належного розслідування органами прокуратури випадків порушення прав людини правоохоронцями.

57. Частими є випадки протиправної бездіяльності працівників міліції у випадках виникнення сутичок на мирних зібраннях та провокацій на контрзібраннях, що ставить під загрозу життя та здоров’я учасників мирних зібрань.

58. Набула значного поширення практика безпідставного припинення працівниками органів внутрішніх справ проведення мирних зібрань та затримання його учасників. Найчастіше це робиться без рішення суду та за відсутності реальної загрози вчинення злочинів чи масових безпорядків. Правоохоронці мотивують припинення мирних зібрань фактами окремих правопорушень, хоча часто жоден учасник не притягується до відповідальності через відсутність складу правопорушення.

59. Працівники правоохоронних органів перешкоджають участі громадян у мирних зібраннях. Працівники Державтоінспекції часто забороняють власникам автотранспорту здійснювати перевезення пасажирів до місця проведення зібрань, або затримують автотранспорт та вилучають документи. Також зафіксовано випадки перекриття вільного доступу учасникам мирних зібрань до площ та вулиць, на яких мали відбутися мирні зібрання.

60. Поширені випадки неправомірного надання переваги працівниками органів внутрішніх справ одній зі сторін під час проведення контрзібрань з огляду на політичні погляди.

61. Неодноразові випадки превентивного тиску на учасників та організаторів мирних зібрань з боку правоохоронних органів (Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України) та посадових осіб (керівників організацій, адміністрації вузів), в яких працюють або навчаються учасники або організатори зібрань, насамперед з метою їх відмови від проведення мирних зібрань, чи участі в них.

62. З метою зменшення протестної активності влада часто тисне на учасників та організаторів мирних зібрань після їхнього проведення. Зокрема відомі факти тиску фіскальних та контролюючих органів на підприємців, що брали участь в мирних зібраннях; кримінальні справи за надуманими звинуваченнями в хуліганстві тощо.

63. Ми вітаємо прийняття нового закону про громадські об’єднання в 2012 році, що в більшій мірі відповідає міжнародним стандартам. Проте викликає стурбованість збереження адміністративної відповідальності за діяльність не легалізованих громадських об’єднань, що є непропорційним втручанням в свободу асоціацій.

Рекомендації

64. Ухвалити спеціальний закон про свободу мирних зібрань, що повністю відповідатиме нормам міжнародного права, зокрема Міжнародному пакту про громадянські і політичні права, Сіракузьким принципам тлумачення обмежень і відступів від положень, Європейській Конвенції про захист прав людини та рішенням Європейського суду з прав людини, а також Керівним принципам зі свободи мирних зібрань ОБСЄ та Ради Європи. Необхідно привести у відповідність до міжнародних стандартів інші положення законодавства.

65. Удосконалити процедуру апеляційного оскарження рішень судів про обмеження права на свободу мирних зібрань таким чином, щоб оскаржити рішення можна було до заявленого початку зібрання.

66. Проводити систематичне та регулярне навчання працівників правоохоронних органів та суддів застосуванню норм міжнародного права щодо свободи мирних зібрань за участі експертів міжнародних організацій та правозахисних організацій.

67. Виключити статтю 186-5 Кодексу про адміністративні правопорушення, що встановлює відповідальність за керівництво чи участь у незареєстрованих об’єднаннях громадян.

Напишіть відгук