Лебедь: “Співпраця зі ЗМІ”

FacebookVKTwitterGoogle+Поділитись
Михайло Лебедь

Текст роздаткових матеріалів семінару “Співпраця зі ЗМІ” члена Інституту “Республіка” та Голови Ради Старійшин ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив” (ФРІ) Михайла Лебедя. Семінар відбулася 9 жовтня у Києві під час дводенного навчання в рамках проекту на захист свободи мирних зібрань в Україні, що реалізується в Інститутом “Республіки” та Центром дослідження суспільства за підтримки National Democratic Institute:

“Представники багатьох організацій, які встали на шлях боротьби за справедливість, скаржаться, що ЗМІ їх “не помічають”. Мовляв, продажні, ледачі і взагалі дуже віддалені від реальних людських проблем. Тому якщо трапитися який конфлікт, то журналісти “ну вже точно не приїдуть”.

Насправді не все так страшно. По-перше, безвихідних ситуацій не буває. А по-друге, навіть маючи такі ЗМІ, як у нас в країні, можна навчитися з ними працювати так, що журналісти будуть до Вас і приїжджати коли треба, і навіть телефонувати потім просто для того, щоб запитати “Як справи?” і спілкуватись на життєві теми.

Але перед тим, як Ваша організація все-таки вирішить cтворити cамий справжній прес-центр, озбройтеся наступними порадами.

КРОК №1. Збір контактів. Зазвичай, коли станеться яка-небудь біда, люди телефонують лише в одну-дві газети або телевізійний канал. І якщо журналістам тема не підходить – зневіряються і припиняють боротися. Але проблема нікуди не зникає. Тому слід відкинути усі сумні думки і узяти… простою завзятістю. Скільки у Вашому місті газет, журналів, каналів і радіостанцій? Як показує не лише досвід, але і банальна логіка – чим більша кількість журналістів буде сповіщена, тим більша вірогідність того, що вони відгукнуться. Тому вирушайте в найближче місце продажу газет, придбайте усю місцеву пресу і перепишіть реквізити редакцій зі сторіночок. Причому вас повинні цікавити не лише телефони, але і факси, поштові і Інтернет-адреси. Так само слід вчинити з місцевим телебаченням, радіо і Інтернет-виданнями. Не забувайте про столичні і всеукраїнські ЗМІ – тут, правда, слід не морочитися особливо, а обмежитися лише найбільш відомими. Не забувайте і про реквізити таких інформаційних агентств як УНІАН, Інтерфакс, ЛігаБізнесІнформ, УКРІНФОРМ та ін. Якщо Ваша біда так чи інакше пов’язана з якимись політиками – сміливо шукайте реквізити їх політичних конкурентів і підконтрольних цим конкурентам ЗМІ. Збір усієї цієї купи контактів в один нотатник (медіа-карту), звісно ж, нудна і марудна робота, але на “перших парах” без неї – ніяк. Пізніше у Вас почнуть з’являтися особисті контакти з журналістами і ви навіть пам’ятатимете кому з них яка тема цікава, але до цього вам ще треба хоч би раз пройти два наступні кроки.

КРОК №2. Інформаційний привід. Власне, яка б подія у вас не сталася – рекет з боку місцевої комунальної служби, землетрус або культурно-просвітницький захід – вирішують, цікаво їм це або ні, все одно редактори, їх боси або навіть журналісти. Тому обов’язково треба навчитися дивитися на світ їх очима. Якщо Ви уважно вивчите новини наших ЗМІ, то зрозумієте, що, наприклад, сам факт масового звільнення на якомусь підприємстві під час фінансово-економічної кризи пригорне менше уваги, ніж якась дія – будь то мітинг або театралізований захід, наприклад, робітників. Працівники ЗМІ люблять “картинку” – щось таке, що прирівняло б їх телесюжет або статтю до захоплюючого художнього мініфільму або розповіді. Тому для того, щоб було “на що подивитися”, вам треба показати оригінальність. Адже журналіст (зверніть увагу – не глядач!) перевагу віддає саме їй. Приклад: під час одного із столичних протестів проти пенсійної реформи демонстранти лягли на підлогу біля входу у будівлю, де мала відбуватись Погоджувальна рада депутатських фракцій Верховної Ради. Про усе це були оповіщені ЗМІ. Тому, коли народні обранці заходили і виходили з будівлі, то потрапляли в об’єктиви кіно- і фотокамер. У газетах та на телебаченні матеріали виходили обов’язково із словами про те, як політики переступають через людей… Висновок наступний – після того, як у Вас сталося щось важливе, зберіться разом з товаришами і подумайте над тим, як саме це подати журналістам. Фантазерів на таке обговорення слід запрошувати першими. КРОК №3. Кличемо журналістів. Після того, як Ви підготуєте інформаційний привід, про нього треба ще повідомити. Тут теж є декілька тонкощів. Повідомляти слід в усіх доступних формах – і усно (по телефону) і письмово (факсом, електронним листом, через соціальні інтернет-мережі).

З телефонними дзвінками усе просто. Головне – перш ніж телефонувати, подивіться, про що і для якої аудиторії це ЗМІ транслюється. Потім придумайте, чому їм було б цікаво до вас приїхати. Формулу “Я думаю, що вашому виданню це було б цікаво тому, що…” слід підготувати для кожного ЗМІ індивідуально. Якщо це ваша перша розмова такого роду, то запишіть перед дзвінком усе це на папірці – для вірності. А репетицію можете зробити разом з друзями.

Кликати журналістів письмово трохи складніше. Тут важливо, щоб відразу було видко ваш статус, якому можна довіряти. Статус вашої організації, звичайно ж, для цього підходить більш ніж, але не забудьте підкреслити це, вставивши в лист “шапку” з логотипом організації і контактами. Якщо відправляєте повідомлення електронною поштою, то назва листа повинна відображати суть повідомлення. Стосовно самого тексу – пам’ятаєте, що журналісти ледачі. Тому повідомлення має бути максимально адаптоване для того, щоб вони могли його копіювати або переписати практично без змін. Навичці складати такі тексти деякий час вчаться, тому перед тим, як зробити це вперше, гляньте, як складають новини самі журналісти. Якщо є можливість, попрацюйте деякий час редактором стрічки новин в якомусь інформагенстві – відточіть навичку. Далі – для Інтернет розсилки повідомлень Вам знадобляться усі ті контакти, які Ви зібрали під час “Кроку №1”. Створіть собі електронну пошту з виразною і зрозумілою назвою на gmail.com – цей ресурс хороший для масового надсилання повідомлень.

Пам’ятаєте – не у усіх журналістів суто фізично виходить приїхати на ваш захід. Тому вже після того, як усе завершилося, надішліть усім їм письмове повідомлення про те, як усе пройшло – пост-реліз.

Типи письмових повідомлень для журналістів:

“Прес-анонс” – повідомлення про подію, яка скоро повинна статися. Таке повідомлення, якщо його вчасно розіслати, забезпечить присутність представників преси під час події. Окрім викладу суті майбутнього, в цьому прес-анонсі можна дати відповідну передісторію події, яка допоможе зацікавити пресу. Має бути невеликим за об’ємом і вміщувати ваші контакти (номер телефону і т.д.).

“Прес-реліз” або “Пост-реліз” – повідомлення про подію, що вже відбулася. До нього можна додати фотографії і дописати короткі коментарі дійових або зацікавлених осіб. Має бути невеликим за об’ємом і вміщувати ваші контакти (номер телефону і т.д.).

“Інформаційна довідка” або “Прес-реліз” – повідомлення про поточну, ще не завершену подію. У цьому повідомленні дається звіт про поточні зміни або новий поворот подій. Такі повідомлення роздають пресі під час прес-конференцій, прес-брифінгів, круглих столів, мітингів, демонстрацій, страйків, пікетів, публічних культурних заходів і т.д. Повинен вміщувати ваші контакти (номер телефону і т.д.).

Навички написання письмових повідомлень можна отримати під час майстер-класу від Олени Літвішко.

Планування медіа-супроводу інформаційного приводу.

Плануючи захід ваша організація має запланувати і графік повідомлень у ЗМІ про захід.  Експерти радять повідомляти журналістів про захід три рази: за тиждень, за три дні (або за день у великих містах) та безпосередньо в день проведення заходу. Пост-реліз можна надсилати як в день заходу, так і на наступний день після заходу.

Прес-конференція – публічний для ЗМІ захід, метою якої зазвичай є розповсюдження суспільно-важливої інформації експертами у даному питанні.

Прес-брифінг – публічний для ЗМІ захід, який є вкороченою версією прес-конференції. На відміну від прес-конференції, доповідач, зазвичай, один, і він або одразу відповідає на питання журналістів без довгої “вступної частини”, або ж навпаки – не відповідає на них, подає лише відповідну офіційну позицію, і йде геть.

Круглий-стіл – можливий публічний для ЗМІ захід, де експерти, або представники різних сторін конфлікту обговорюють якесь питання. Круглий стіл може завершитись таким інформаційним приводом як підписання спільної Резолюції чи Меморандуму учасників. Зазвичай, круглі столи цікаві ЗМІ лише перші 15 хвилин.”

Напишіть відгук