Лебедь: “Громадське лобіювання: дефініції і алгоритми”

FacebookVKTwitterGoogle+Поділитись
Михайло Лебедь

Текст роздаткових матеріалів на тему “Громадське лобіювання: дефініції і алгоритми” члена Інституту “Республіка” та Голови Ради Старійшин ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив” (ФРІ) Михайла Лебедя. Частина теми була озвучена  під час лекції, що відбулася 8 жовтня у Києві під час дводенного навчання в рамках проекту на захист свободи мирних зібрань в Україні, що реалізується в Інститутом “Республіка” та Центром досліджень суспільства за підтримки National Democratic Institute:

“Отже, громадське лобіювання (адвокасі, англ. “advocacy”) – це дії на захист суспільних інтересів, або інтересів суспільних груп, що не суперечать інтересам суспільства. Саме поняття лобіювання (англ. “lobbying”) дещо ширше – це дії, напрямлені на відстоювання певних інтересів.

Тож, зіткнувшись з певною проблемою, яка зазіхає на інтереси певної суспільної групи, ми маємо здійснити перший крок – оцінити ситуацію. Для цього потрібно дати вичерпну та відверту відповідь на питання: “Чи справді є суспільний інтерес у вирішенні проблеми?” Слід оцінити проблему. Оцінити суспільну групу, на інтереси якої зазіхає проблема. Оцінити наявні ресурси, які необхідні для вирішення проблеми.

Оцінювати проблему слід різнобічно. А особливу увагу слід приділити юридичній стороні проблеми. Зокрема, “юридичність” проблеми соціальної групи може бути трьох наступних типів:

  1. порушення міжнародних законів, ратифікованих Україною (тобто порушення Прав Людини – “Human Rights”, порушення норм Міжнародної організації праці і т.д.);
  2. порушення українських законів;
  3. загальна несправедливість (тобто загалом не пов’язана взагалі з якимось нормативно-правовими актами).

Юридична сторона проблеми може полягати також в тому, що  закону, який мав би регламентувати певну сферу стосунків, просто немає. Або ж він є, і є несправедливим, чи постійно порушується. Буває також, що закон є, але не працює.

Оцінюючи суспільну групу, на інтереси якої зазіхає проблема, слід оцінювати наступні параметри: середній вік суспільної групи, соціальний статус, матеріальне положення, місце проживання, стать і т.п.

Оцінюючи власні ресурси, слід розглядати також ресурси, яких поки немає, але які можуть з’явитися в ході вирішення проблеми. Для цього, зокрема, варто чітко розрізняти пов’язані з проблемою персоналії та установи як союзників, опонентів або “тимчасово нейтральних”.

Наприкінці кроку оцінки ситуації ми маємо вирішити, чи починаємо громадську кампанію захисту прав та лобіювання інтересів соціальної групи.

Загалом, для вирішення проблеми потрібно мати бачення її вирішення, визначити ціль і задачі для вирішення та алгоритм вирішення. Усе це  необхідні компоненти кампанії громадського лобіювання. Сформулювавши ціль, слід сформулювати стратегію кампанії (загальний план досягнення цілі кампанії) та план кампанії (деталізований план досягнення цілі і задач). Кожна задача кампанії вимагатиме тактики  – плану вирішення задачі.

Існують різні типи стратегій: “юридична”, “політична”, “громадсько-політична”, “просвітницька”, “експертно-моніторингова”, ін. Проте на практиці стратегією кампанії зазвичай стає суміш з декількох таких типів. Існує також величезна кількість тактик, кожна з яких варта окремої розмови – тактика “на упередження”, “на виправлення”, “тактика дефокусації супротивника”, “герой має бути в білому”, “зіткнення супротивників (розділяй і володарюй)”, “тактика ніндзя”, “оманлива стратегія”, “хороший-поганий поліцейський” та ін.

Складаючи план кампанії слід також пам’ятати про типовий алгоритм кампанії. Де після кроку оцінки ситуації йдуть власне перемовини з особами, від яких залежить існування та вирішення проблеми. Якщо стандартні перемовини “зайшли в тупік”, що заважає захистити права та інтереси соціальної групи в повному обсязі, слід застосовувати особливі аргументи перемовин – зокрема, влаштовувати акції протесту, або інші екстраординарні дії. У разі успішного завершення цих дій, слід знову повернутися до стандартних перемовин. І т.д. – аж допоки ціль кампанії не буде досягнута.

Варто підкреслити, що оцінку ситуації слід здійснювати постійно, оскільки ситуація може змінюватись доволі швидко.

Згідно з теорією “9½ кроків на захист суспільних інтересів”, алгоритм кампанії виглядає інакше:

  1. Вибір мети
  2. Дослідження
  3. План дій
  4. Звернення
  5. Кампанія інформаційного тиску
  6. Ультиматум
  7. Кампанія прямої дії
  8. Перемовини і угода
  9. Громадський контроль

Ведення перемовин можна порівняти з перетягуванням канату, де “золота серединка” предмету суперечки – досить суб’єктивне поняття. Додаткові сили можуть з’являтися вже під час перетягування, а “гравців” може бути більше двох.”

Окрема важлива дефініція у лобіюванні – людина, що приймає рішення щодо існування суспільної проблеми. Це точка прикладання зусиль як у стратегії, так і у багатьох тактиках.

Дивіться також матеріали тренінгу Євгена Демченка “Дії на захист громадських інтересів”:

Напишіть відгук