a_b53c3f22

“Моя література – моя Батьківщина”

FacebookVKTwitterGoogle+Поділитись

Під таким поетичним девізом пройшла друга зустріч у форматі “Літературне бомбардування”, організатором якої є громадська організація “ФРІ”. 12 молодих людей зібралося за круглим столом обговорити літературу різних країн і різних часів − її особливості, переваги і недоліки. Подекуди доходило і до суперечок. “Бомбардування” супроводжувалося теплою кавою та чаєм і не менш теплою дружньою атмосферою.

Нагадаємо, що головна мета “бомбардувань” − зацікавити інших літературою, принести книгу, котру можна виміняти в присутніх на іншу, обмінявшись при цьому координатами. Це дуже позитивне явище в наш час, адже статистика свідчить, що лише 27% населення в Україні проявляє інтерес до читання, а книги купує всього 40-45% українців. Тому радує, що в Луцьку є молоді люди, які не лише читають самі, а й закликають до цього однолітків.
Цього разу молоді люди висловлювали свої думки з приводу того, що таке національна література, визначали її специфіку, ідентичність, тематику.
– Придумати таку тему для зустрічі мене надихнуло і те, що нещодавно я зацікавився каталонською літературою (Каталонія – адміністративний регіон, автономна область в Іспанії, ред.), – поділився з присутніми Тарас Ібрагімов, один з організаторів зустрічі, – каталонську мову і літературу довгий час забороняли, проте каталонці — войовничий і революційний народ. І не так давно у Каталонії встановлено більш демократичний режим, то ж їх література почала відроджуватися і розвиватися семимильними кроками. Так, я прочитав книгу “Барбаросса” каталонського автора Жуана Понса. Роман дуже вартісний, головний герой навчився читати і вирушив у подорожі. Є там і надзвичайно гарний епізод, де головний герой мріє перетнути лінію горизонту. Ця книга для мене є уособленням того прагнення каталонського народу до демократії і можливості творити.
Обговорювали на “бомбардуванні” і книгу американського автора Д. Селінджера “Над прірвою в житі”. Наприклад, як зазначив Тарас Ібрагімов, у деяких епізодах гарно показано американський менталітет − наприклад, те, що в книзі досить лояльно описано куріння 5-ти річної дівчинки.
– Зазвичай люди, котрі читали Д. Селінджера “Над прірвою в житі”, ставлять себе на місце головного героя цього твору, − додав Павло Самолюк, голова луцької “ФРІ”, − до того ж зміст цієї книги досить негативно впливав чи не на кожного читача-американця. Сам автор здивувався, коли його твір був включений до шкільної програми 9-го класу у США. Після його прочитання прокотилася хвиля самогубств серед дев’ятикласників. Навіть убивця Джона Леннона після того, як застрелив лідера “The Beatles”, демонстративно сів читати “Над прірвою в житі”, очікуючи на приїзд поліції. Але Селінджер своїм твором хотів лише показати, як 17-річний герой пристосовувався до самостійного життя. Тому неправильне сприйняття книги молоддю свідчить про типову суб’єктивну американську культуру. В інших країнах цю книгу сприйняли зовсім по іншому.
Виникла поміж учасниками літературного бомбардування і гаряча дискусія щодо давньої української літератури — дискутували про те, чи є в ній нескінченні “сльози та депресія” в період до творчості Тараса Шевченка. Протилежною думкою був захист цієї літератури — адже творчість – це та можливість висловитись, виразити свій біль, до того ж у нашої нації були важкі періоди в історії. Дискутували і про те, чи мала давня українська література бути агресивною.
– На жаль, українська література обмежена в темах, – вважає Олена Кузьмич журналістка одного з веб-ресурсів, аспірант ВНУ ім. Лесі Українки, – земля, кріпацтво, любов, боротьба. Що боліло — про те і писалося.
Продовжуючи тему української літератури, Олена Кузьмич розповіла і про те, що вона не поважає Василя Стуса, але не як українка, а як жінка. І повідала історію, як поет, будучи на засланні, не погодився зустрітися з дружиною і сином, які проїхали до нього сотні кілометрів, тільки через те, що йому не дозволяли спілкуватися з ними українською мовою. Журналістка вважає, що в даному випадку патріот закрив у поетові людину. Розповіла Олена Кузьмич і про творчість Лесі Українки, акцентуючи увагу присутніх на тому, що поетеса зробила прорив в українській драматургії, як свого часу Шекспір в Англії.
– Леся Українка закликала до боротьби саме з допомогою драматургії, – переконана Олена Кузьмич.
Розповіла журналістка багато цікавого і про японську літературу. Так, за словами Олени Кузьмич, японську літературу створили жінки — так, започаткована вона була жанром щоденника, що виокремився в Японії в Х ст. Зрозуміло, що творили в цьому жанрі переважно представниці прекрасної статі.
– До того ж у тільки у японських авторів виходить писати справжні хокку через особливості світосприйняття, – вважає Олена Кузьмич, – адже японці звикли сидіти на природі і бачити у всьому прекрасне.
Плавно розмова перетекла в обговорення сучасної української літератури — присутні зійшлися на думці, що нині в Україні є не так багато письменників, які творять щось вартісне, над чим можна було б задуматись і щось для себе взяти.
– Якщо видатні світові письменники для того, щоби проникнутись і написати цікавий твір ідуть на жертви, наражають себе на небезпеку, іноді “опускаються на дно”, щоби краще передати життя найбідніших верств населення, то, приміром, наша Ірена Карпа пише про те, як вона подорожує в Індію і дурить голову двом коханцям, – констатує Поліна Алпатова, студентка істфаку ВНУ, яскрава представниця луцьких інтелектуальних тусовок, – і найпечальнішим є те, що молодь захоплюється такими от “життєвими” творами.
Тож хочеться побажати українським письменникам прагнення до абсолютного мистецтва, а молоді — натхнення, щоб читати, творити та збиратися на наступні “бомбардування”.

Віра ШЕВЧУК


Напишіть відгук