Лебедь про проведення кампаній адвокаcі

FacebookVKTwitterGoogle+Поділитись

Текст роздаткового матеріалу та слайд-презентація тренінгу “Проведення кампанії адвокаcі та громадського представництва Голови Ради Старійшин ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив” (ФРІ) Михайла Лебедя. Тренінг відбувся 16-17 квітня у Львові під час навчання в рамках проекту “Транснаціональна мережа з захисту прав призовників: захист молоді в ситуації державної дискримінації”, що реалізується в Україні ГО “Центр Громадянських Свобод” за фінансової підтримки Європейської Комісії, та організоване Інститутом Політичної Освіти та Національним комітетом громадянської кампанії “МОЛОДІЖНА ВАРТА: молодь за вами спостерігає!”:

“Молодіжний рух сильнішає. І тому за останні декілька років є багато підтверджень. Зокрема, у 2008-ому студентські та молодіжні організації змусили тодішнього міністра освіти відмовитись від узаконення примусових відпрацювань випускників вищих навчальних закладів. У 2009-ому молодь домоглася відміни ініціатив тодішнього уряду щодо скорочення держзамовлення на підготовку фахівців, магістрів і докторантів, а також щодо істотного розширення кількості платних послуг в вишах. Міністр тоді також відмовився від ідеї позбавлення стипендій за одну “трійку”. А у 2010-ому в різних містах України проти додаткових платних послуг вийшло близько 24 тисяч студентів, чим змусили вже новий Кабінет Міністрів частково скасувати відповідну постанову. Також слід відзначити і вирішальну роль молодіжних протестів у порушенні кримінальних справ щодо вбивства студента Ігоря Індила, у боротьбі проти прийняття скандальних законопроектів про обмеження свободи мирних зібрань, про мови та нового Трудового кодексу. 31 січня у Києві, Донецьку, Житомирі, Хмельницькому, Харкові, Запоріжжі та Одесі студентські та молодіжні організації влаштували акції протесту проти ухвалення законопроекту № 7486-1 “Про вищу освіту”. А 28 лютого у Києві, Харкові, Львові, Донецьку, Житомирі, Івано-Франківську, Миколаєві, Хмельницькому, Рівне та Сімферополі вони протестували проти усіх законопроектів “Про вищу освіту”, які містили норми, що дискримінують молодь. І вже 10 березня отримали результат: законопроект № 7486-1 був відкликаний його авторами – аж сімома народними депутатами з головою найбільшої парламентської фракції на чолі. Cлід також зазначити, що через молодіжні протести на початку 2011 році були зняті з розгляду аж три законопроекти.

Серед успіхів можна згадати і успішні приклади молодіжного парламентського лобіювання (закон про студентське самоврядування та ін.) і регіональні кампанії захисту прав та інтересів молоді.

Про усе вищезгадане представники влади зазвичай розповідають ЗМІ як про стихійні,  випадкові явища. Кажуть, що молодь “вміє лише протестувати, але не вести перемовини”. Повірте, подібні заяви не відповідають дійсності. Бо молоді очільники вищезгаданих історій успіху насправді прекрасно знають, що таке адвокасі.

Отже, громадське лобіювання (адвокасі, англ. “advocacy”) – це дії на захист суспільних інтересів. Саме поняття лобіювання (англ. “lobbying”) дещо ширше – це дії, напрямлені на відстоювання певних інтересів.

Тож, зіткнувшись з певною проблемою, яка зазіхає на інтереси певної суспільної групи, ми маємо здійснити перший крок – оцінити ситуацію. Для цього потрібно дати вичерпну та відверту відповідь на питання: “Чи справді є суспільний інтерес у вирішенні проблеми?” Слід оцінити проблему. Оцінити суспільну групу, на інтереси якої зазіхає проблема. Оцінити наявні ресурси, які необхідні для вирішення проблеми.

Оцінювати проблему слід різнобічно. А особливу увагу слід приділити юридичній стороні проблеми. Зокрема, “юридичність” проблеми соціальної групи може бути трьох наступних типів:

1. порушення Прав Людини (“Human Rights”);

2. порушення інших нормативно-правових актів (зокрема, українських);

3. загальна несправедливість (тобто загалом не пов’язана взагалі з якимось нормативно-правовими актами).

Юридична сторона проблеми може полягати також в тому, що  нормативно-правового акту, який мав би регламентувати певну сферу стосунків, просто немає. Або ж він є, і є несправедливим, чи постійно порушується.Буває також, що закон є, але не працює.

Оцінюючи суспільну групу, на інтереси якої зазіхає проблема, слід оцінювати наступні параметри: середній вік суспільної групи, соціальний статус, матеріальне положення, місце проживання, стать і т.п.

Оцінюючи власні ресурси, слід розглядати також ресурси, яких поки немає, але які можуть з’явитися в ході вирішення проблеми. Для цього, зокрема, варто чітко розрізняти пов’язані з проблемою персоналії та установи як союзників, опонентів або “тимчасово нейтральних”.

Наприкінці кроку оцінки ситуації ми маємо вирішити, чи починаємо громадську кампанію захисту прав та лобіювання інтересів соціальної групи.

Загалом, для вирішення проблеми потрібно мати бачення її вирішення, визначити ціль і задачі для вирішення та алгоритм вирішення. Усе це  необхідні компоненти кампанії громадського лобіювання. Сформулювавши ціль, слід сформулювати стратегію кампанії (загальний план досягнення цілі кампанії) та план кампанії (деталізований план досягнення цілі і задач). Кожна задача кампанії вимагатиме тактики  – плану вирішення задачі.

Існують різні типи стратегій: “юридична”, “політична”, “просвітницька”, “експертно-моніторингова”, ін. Проте на практиці стратегією кампанії зазвичай стає суміш з декількох таких типів. Існує також величезна кількість тактик, кожна з яких варта окремої розмови – тактика “на упередження”, “на виправлення”, “тактика дефокусації супротивника”, “герой має бути в білому”, “зіткнення супротивників (розділяй і володарюй)”, “тактика ніндзя”, “оманлива стратегія”, “хороший-поганий поліцейський” та ін.

Складаючи план кампанії слід також пам’ятати про типовий алгоритм кампанії. Де після кроку оцінки ситуації йдуть власне перемовини з особами, від яких залежить існування та вирішення проблеми. Якщо стандартні перемовини “зайшли в тупік”, що заважає захистити права та інтереси соціальної групи в повному обсязі, слід застосовувати особливі аргументи перемовин – зокрема, влаштовувати акції протесту, або інші екстраординарні дії. У разі успішного завершення цих дій, слід знову повернутися до стандартних перемовин. І т.д. – аж допоки ціль кампанії не буде досягнута.

Варто підкреслити, що оцінку ситуації слід здійснювати постійно, оскільки ситуація може змінюватись доволі швидко.

Ведення перемовин можна порівняти з перетягуванням канату, де “золота серединка” предмету суперечки – досить суб’єктивне поняття. Додаткові сили можуть з’являтися вже під час перетягування, а “гравців” може бути більше двох.”

Михайло Лебедь, ФРІ
Михайло Лебедь, ФРІ

Напишіть відгук