Ювілейна 65 річниця Перемоги: МИ ПРО ВАС ПАМ’ЯТАЄМО!!!

FacebookVKTwitterGoogle+Поділитись

Організатори Другий рік поспіль Вінницьким осередком ВМГО ФРІ проводиться захід приурочений до Дня Перемоги з символічною назвою – “МИ ПРО ВАС ПАМ’ЯТАЄМО”. Метою даного заходу для членів ВінФРІ являється акцентування уваги молодого покоління до вагомої віхи історії української нації та висловлення подяки ветеранам.

Першим етапом акції була розробка вітальних листівок для ветеранів та листівок-звернень до молоді:

Текст для молоді

Текст для ветеранів

В цьому році ми вирішили спробувати “обмінювати” наші листівки на реальні історії ветеранів або їх нащадків. Особливо цікаво було чути про події великої вітчизняної війни, що пов’язані з територію Вінниччини. Забігаючи наперед повідомимо, що військових історій пов’язаних з Вінниччиною почути від ветеранів або їх нащадків почути не вдалось.

Серед зібраних авторами історій найбільш повними, повчальними та цікавими видались наступні оповіді.

Зі слів поважного віку жінки, що переказала нам розповідь своєї сусідки Казенюк Марії Франсівни: “В військових частинах по вул. Червоноармійській німцями був розташований табір військовополонених. А мешканцям провулку Київський дозволялось годувати цих бранців, і місцеві жителі варили для них їсти та носили в табір”.

Підполковник Віктор Станіславович  став до лав радянської армії з перших днів війни та дійшов за перемогою до самісінького Берліну. За час війни брав участь у воєнних діях на теренах України, зокрема в Корсунь-Шевченківській операції.

4

Ветеран Іван Сергійович: “17 чоловік вийшли знищувати німецьке угруповування. Серед ночі нас освітили ракетами. Я заліг, патронів залишився всього 1 диск. Коли я почав перезаряджати диск, німці просувались на нас ланцюгом. Декількох я встиг затримати. Зав’язалась сутичка. Враз вибух. Я поранений лежу, автомат взяти не можу. Лишилась остання граната, яку я міцно тримав у долоні. З мого загону нікого не залишилось у живих. Тоді я почав відповзати до кукурудзи сидячи, так як ніг не відчував. Німці підійшли на метрів 10-12 і дивляться, а я кільце гранати витяг і чекаю хто перший автомат наставить. Але вони порівнялися і пішли далі. Прочекавши хвилин 40, відчув, що руку почало зводити. Зафіксував гранату бінтом. Я помітив непримітну вибоїну і заліз під неї, і хоч була глибока осінь – болото, холод і вітер, зуби стукотять. Так і втратив свідомість, прокинувся від того що мене приводили до тями розвідники, які доправили мене у госпіталь полку”.

3

Петро Кобзар з вінницьких хуторів, розповів: “Мені було 17. Пройшов я від Вінниці до Дрездену. Себе не жалів, так як у мене за плечами залишалась моя родина. Ми били німця люто. Дійшовши до Дрездена, де німці обстрілювали шпиталь який розміщувалися в будинку сиріт. Я один під обстрілом почав виносити звідти дітей. Було важко, оскільки постійно обстріли були з кулемету. Та я виніс 18 дітей на своїх плечах. І лише коли приліг відпочити, помітив, що у грудях і в руці осколки…. Нагороджував мене головнокомандувач Конєв…”

1

«Я воював, – каже Павло Миколайович, – був моряком. Ми вигнали японців з Кореї. Місцеві нас зустрічали як героїв, вино нам виносили відрами… Був випадок, коли матроса поранило і він впав за борт… Санітарка глянула, що він у воді і стрілою за ним. Витягла його, а матроси допомогли підняти у шлюпку. Командир нагородив героїню. Потім санітарка провідувала його у госпіталі і вони вкінці війни одружилися.

2

Також нас цікавили згадки молоді про перекази їх дідів та прадідів:

Ірина Микитюк розповіла про свого дідуся, який в бойових діях отримав поранення та потрапив до шпиталю, в той час як усіх в їхньому військовому підрозділі визнали загиблими, відіславши повідомлення родичам. Бабуся Ірини була здивована і дуже щаслива по завершенню війни побачити свого чоловіка живим!!!

Катерина, учениця вінницької школи, яка прийшла на свято, щоб привітати ветеранів, вважає: “Їм зараз важко. В моїй родині бабуся була дитиною війни. Я пишаюся нею тому, що вона допомагала в тилу. Хотіла б бути достойною її вчинку, вона для мене герой”.

Шевчук Денис поділився з нами спогадами своєї бабусі про її чоловіка (також Дениса), який в роки війни будучи хлопцем поцупив у німців вівцю. Така витівка порівняно легко зійшла йому з рук. Проте, коли він викрав пару патронів, то німці жорстоко побили хлопця (дідуся Дениса)…

Катерина (студентка Вінницького національного аграрного університету, 19 років) розповіла: “Мій дідусь пройшов три війни: Велику Вітчизняну, Фінську і Японську. Він уже помер, але у нашій родині залишились його нагороди, які ми зберігаємо як пам’ять про дідуся. Для мене він справжній приклад людини яка воювала за свою країну”.

Подвиг наших дідів та прадідів не забуто підростаючим поколінням. Особливо приємно чути їх теплі слова привітання і подяки ветеранам.

Якщо в тебе ще є можливість запитати очевидця тих подій, особливо когось близького, не втрачай такий шанс!!! Цінуймо те що маємо!!! Подбаймо про ветеранів і тих, хто пережив це лихо, не тільки корисними справами, а й теплою розмовою, добрим словом.

Завершуючи такий світлий, але з відтінком смутку, матеріал, хочемо висловити слова подяки всім, хто приділив нам свій час та поділився спогадами очевидців, з яких складається важка і ще болюча для нашого народу історія Великої Вітчизняної Війни.

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ЗАГИБЛИМ ВОЇНАМ!!!

ЧЕСТЬ І СЛАВА ЖИВИМ ГЕРОЯМ!!!

Захід організували та провели члени ВінФРІ: Костянтин Коваль, Лілія Островська, Олександр Романенко

2 thoughts on “Ювілейна 65 річниця Перемоги: МИ ПРО ВАС ПАМ’ЯТАЄМО!!!

  1. Напевно ветеранам було дуже приємно, що молодь цікавить подіями, які відбувались так давно. Молодці!!!

  2. Організатори заходу – МОЛОДЦІ!!!
    Так тримати!

Напишіть відгук